Анатолій Попадюк – начальник медичного пункту одного з батальйонів 30 ОМБр. Кожний ранок він розпочинає з віджимання від землі на великих пальцях рук. А його особистий рекорд становить уже 10 віджимань. Розповідає, що унікальність такої вправи – у фізіологічних можливостях, адже вся вага людини зосереджена на пальцях.
В одному з дописів у Фейсбук-спільноті «30-ої окремої механізованої бригади ім. князя Костянтина Острозького розповідається про її бійця Анатолія Попадюка.
– Контракт зі Збройними Силами я підписав відносно недавно. Через 12 днів уже був відряджений до району ООС. Найважчим тоді було перелаштуватися з цивільного життя на армійське. Строкову вже давно відслужив у радянській армії. Але тоді куди казали бігти, туди і біг, – розповідає Анатолій Попадюк. – А тут уже думаєш, працюєш над собою. По-іншому не буває. Моє перше бойове хрещення – бої в районі Світлодарська торік. Там уперше відчув обстріли, зіткнувся з мінно-вибуховими травмами, евакуацією поранених з «нуля».
За словами лікаря, на фронті, на відміну від цивільної медичної практики, треба чітко розуміти, що ти робиш. Не знаючи тактичної медицини, тут робити нічого.
– Коли зайшли в район бойових дій, стався один випадок. Говорю з солдатом, а він мені: «Не ходив би ти, док, по тій першій лінії – там снайпери пострілюють», – а через вісім годин довелося його вивозити «двохсотим». Загинув від снайперської кулі. Потім у морзі закривав йому очі. Це, напевно, найнеприємніше, що може бути, – продовжує Анатолій Попадюк. – Хочу сказати, що коли у хлопців усе добре, то й у мене все добре.
У свій час Анатолій Іванович закінчив медичне училище. Після служби в армії навчався у Чернівецькому медичному інституті, після 28 років пропрацював лікарем-отоларингологом. У 2010-му здобув ще одну вищу освіту – «Загальна практика – сімейна медицина» у Вінницькому національному медичному університеті імені М. І. Пирогова.
У молоді роки військовий медик устигав займатись і професійним спортом, а саме боротьбою самбо.
– Так вийшло, що якось зайшов у спортзал – і тренер мене забрав. Через три роки вже став майстром спорту. На початку дев’яностих на моїх останніх змаганнях серед медичних і спортивних вишів СРСР посів перше місце із самбо у своїй ваговій категорії, – пригадав Анатолій Іванович.