Творець житомирського парку в знак вдячності отримав лише забуття

Ім’я барона Івана Максиміліановича де Шодуара  в Житомирі оповите легендами й носить навіть містичні нотки. Так відома легенда про його неймовірні скарби поглинула свого часу багатьох золотошукачів, яких не відлякувала й інша легенда, про те що скарби охороняє привид покійного борона. Наскільки це легенди, важко судити, але фактами залишається те, що й нині є ентузіасти, які все ще у пошуках небачених скарбів, а деякі очевидці розповідають про вечірні променади по Старому Бульварі неспокійної душі  де Шодуара… Де вигадки й реальність, і ким насправді був останній з роду Шодуарів дізнаємось прямо зараз.

Французький шарм з присмаком Полісся

Рід Шодуарів відомий в Житомирі як власник однієї з найзначніших колекцій старожитностей у Європі, власного музею в Івниці Житомирської губернії та також славиться меценатством і благодійністю.  Історичні корені родини де Шодуарів (фр. de Chaudoir) походять із Франції, де приставка «де» до прізвищ позначає дворянське походження. У перекладі на українську мову «de» означає «з»: де Шодуар - з Шодуарів. Історико-біографічні відомості про першого згадуваного в документах представника з роду Шодуарів – Яна Йозефа нечисленні та лаконічні, навіть дати життя цієї особи за браком першоджерел точно встановити досить проблематично. Відомо, що наприкінці 70-х рр. ХVІІІ ст. заможний купець Ян  Йозеф Шодуар переїхав із Франції до Варшави, де йому належала кам’яниця. 26 січня 1795 р. він прийняв російське підданство і згадується в літературі як купець першої гільдії. Переїзд родини на Волинь датується 1804 р., де Ян Йозеф продовжував займатись торгівлею й мешкав у Бердичеві, а згодом – у власному маєтку в містечку Івниця (нині село Андрушівського району).

Баронський титул, до речі Шодуари отримали в 1814 р. з рук самого короля Баварії Максиміліана І. Вела родина торгівельні справи, а також активно займалась наукою. Так склалось, що кожен нащадок знатної родини був науковцем: Антуан Шодуар (брат Яна Йозефа) був відомим нідерландським теологом, бібліофілом; Станіслав Янович Шодуар – учений, колекціонер, бібліофіл (навіть не отримавши спеціальної освіти, він, між тим, вніс значний вклад у вітчизняну науку, зокрема в нумізматику, сфрагістику, епіграфіку); Максиміліан Станіславович Шодуар – відомий вчений-ентомолог; Іван Максиміліанович Шодуар відомий колекціонер, художник, нумізмат.

Крім того родина славилась меценатством і благодійністю. Особливо цією темою переймався Іван Максиміліанович Шодуар, він же останній з роду Шодуарів.

Заможний холостяк з щедрим заповітом

Барон Іван де Шодуар - останній представник роду баронів Шодуарів, хімік за фахом, колекціонер, бібліофіл і меценат. Народився в 1859 році в містечку Івниця. Навчався в Ризькому політехнічному училищі. Почавши свою кар'єру на державній службі без чину, дослужився Іван Максиміліанович до чину колезького радника. Наказами по відомству міністерства юстиції барон Іван де Шодуар в 1889, 1893, 1899 і 1902-му роках призначався почесним мировим суддею Житомирського округу. З 26 травня 1893 р. до 24 березня 1895 р. барон Іван де Шодуар був Житомирським повітовим предводителем дворянства.

Барон був настільки багатогранним і завжди заклопотаним, що часу на створення сім’ї так і не відвів – й лишився холостяком. Питання спадкоємця постало в 1903 році, коли Іван Максиміліанович вирішив скласти заповіт.  Доля сімейних надбань мала бути заздалегідь продуманою, і це було для барона головним обов’язком. Окрім того в 1903 році Іван Максиміліанович Шодуар почав будувати свій палац в Житомирі й розбудовувати місцину, що оточувала. Так навколо будинку барона розкинувся дивний парк з безліччю статуй й привітних алей. В цей же час з’являються сходи та спуск до Тетерева. Все було виконано в вишуканому стилі, а статуї були створенні спеціально на замовлення італійськими майстрами (свідченням того залишається в парку вціліла статуя богині Афіни).

 На жаль, революційні настрої, що наближались, комуністичний устрій, який послідкував та окупація міста під час другої світової, не змогли зберегти всю дивовижу та вишуканість парку шодуарівських часів. Палац барона був знищений німецькими окупантами, а  сам парк за радянського правління втратив первозданний шарм аристократичності.

За заповітом Іван Максиміліанович передав парк в подарунок місту. Але на думку партійної системи радянської влади парк було перейменовано на Парк культури та відпочинку імені Ю. Гагаріна, через відсутність у Івана Шодуара заслуг (!) перед російською революцією 1917 року.

Шодуари – на узбіччі історії міста?

Нині в Житомирі прізвище барона Івана Максиміліановича носить один із провулків на перетені з вулицею Лермонтівською. А парк відпочинку ім. Ю. Гагаріна так і лишається названим не правомірно. Хоча назва Шодуарівський парк напевно була не лише справедливою, але й підкреслювала б аристократичність старого міста Житомир…

 P.SЗаповіт Івана Максиміліановича все ж частково виконано: парк, як він і бажав, став місцем для відпочинку усіх охочих.

Доля спадщини борона склалась наступним чином: архівнi та бібліотечнi зібрання родини Шодуарів, відомого на Волині роду землевласників та колекціонерів старожитностей, є в Україні одними з найчисленніших та найбагатших за змістом. Відомо, що в  1908 році в два етапи було перевезено в міський палац в Житомирі садибну, родинну бібліотеку, що нараховувала більш ніж 30 000 одиниць збережень, картинну галерею родини та нумизматичну колекцію Станіслава Івановича Шодуара. За часів більшовиків картини із зібрання Шодуара були передані в Житомирський краєзнавчий музей, де були твори доби бароко, рококо, Просвітництва. В архіві збережений щоденник Івана Шодуара. На сьогодні архівні документи та частини славнозвісного зібрання зберігаються в трьох великих сховищах України - в Житомирському обласному архіві, Житомирському обласному краєзнавчому музеї, а також у Національній бібліотеці України ім. В. І. Вернадського.