По-новому подивитися на Лесю Українку мали змогу сьогодні житомиряни разом з Оксаною Забужко, яка «певний шмат свого життя вклала для того, щоб зробити Лесю Українку видимою у своїй культурі й не тільки…». У двадцять першому столітті Вона нарешті має завоювати світову сцену, каже письменниця, а 150-літній ювілей для нас, культурної нації, є випробуванням та «тестом на зрілість», який, мовляв, визначає нашу здатність «усвідомлювати себе представниками тієї спільноти, яка дала світові Лесю Українку».
«В більшості своїй після школи,де ми прочитали «Лісову пісню»,ми нічого не знаємо. Закрили підручник, вийшли зі школи у широке життя, можемо згадати,якнапам’ять вчили "Contra spem spero!" , знаємо дівчинку з двістігривневої купюри…», -говорить пані Оксана. Впродовж багатьох років Забужко веде діалог із Лесею, називаєїї своєю «літературною матір’ю», зазначає, що її творчість, однозначно, випереджала свій час.
Сучасна українська літераторка наголошує: можна читати та розуміти не все, що написала Леся, але мати оцю свідомість, що є чим пишатися, адже «я належу до того народу, з якого вийшла….. Леся», і це, за переконанням Забужко, є надважливо.
Леся Українка була, є і лишається нашим паспортом на нашу європейськість, каже письменниця. І саме тому за радянської влади її твори та листи ніколи не виходили в повному обсязі, а «різалися по-живому». І тільки на 30 – му році незалежності до 150-ліття ювілею з великими труднощами вперше виходить повне зібрання творів Лесі Українки.
До 150-річного ювілею Лесі Українки вийшла книжка з подвійною назвою «Апокриф» / «Чотири розмови про Лесю Українку» за авторством Лесі Українки, Предстоятеля Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Святослава Шевчука та Оксани Забужко. Цю книгу письменниця називає «ювілейною книгою на трьох».