З нагоди Дня Героя у Малині відбулася презентація збірки поезій безстрашного айдарівця Олексія Влодарського (позивний Скіф) із Гранітного під назвою «Дитя Христа». Видана книжка посмертно за фінансового сприяння названих батьків Скіфа Ніни і Валентина Запорожців під редагуванням голови місцевої організації ВУТ «Просвіта» Василя Сташука.
Заходи вшанування бійця та представлення його творчості водночас проходили у центральній бібліотеці імені В.Т. Скуратівського та мистецько-історичному просторі ГО «Свічадо» за участі рідних, друзів, побратимів Героя, громадських діячів, творчої інтелігенції та інших містян різного віку.
Олексій безмежно любив життя, рідну землю, яку пішов захищати добровольцем на схід у 2014-му. Потім ще тричі підписував контракт, аби позбавити державу від лютого ворога. Брав участь у запеклих боях найгарячіших точок Донбасу. Загинув другого жовтня 2018-го (у 36-річному віці) від кулі ворожого снайпера на Бахмутській трасі, яка вважається однією із найнебезпечніших ділянок Луганщини. Посмертно нагороджений орденом «За мужність».
Не зважаючи на численні життєві труднощі, якими попри добру вдачу наділила його невблаганна доля (Олексій рано залишився круглим сиротою), ніколи не жалівся, був романтиком, оптимістом, душею компанії та віртуозом гумору. Його всі обожнювали. Він неперевершено грав на гітарі, писав вірші, пісні, малював, дуже багато читав. «Кобзар» називав біблією, а Тараса Шевченка — пророком. Його кумиром був атаман Іван Сірко, який говорив: «Тому, хто відцурався Вітчизни, немає місця на землі». Часто повторював: ми — не раби, ми — українці, у нас велична історія.
У нашій пам’яті Скіф навіки залишиться живим, усміхненим. Тяжко стримати сльози, коли розумієш, яка ціна вільної України…
У «Свічадо» під час зібрання добрим словом згадали усіх загиблих малинських героїв, потрети яких символічно розмістили на яблуньці (на знімку).
Наразі пропонуємо читачам ознайомитися із творчістю легендарного гранітнянця. Друкуємо декілька його поезій із книги «Дитя Христа».
Життя Надія
В своїм житті, неначе зерна,
Свої діла та вчинки сію.
Я знаю, — лишаться лиш стерна,
Та маю я в житті Надію.
Хоч по життєвій цій стежині
Ідеться тяжко, та не смію
Додолу руки спустить нині,
Бо маю я в житті Надію.
В холодні дні, в тяжкі морози
Я не боюсь, бо серце гріє.
Мене на пасмурній дорозі
Мого шляху, життя Надія.
Ці слова я присвячую мамі, яка в 36 років скінчила свій земний шлях
Над обрієм сонце тихесенько сходить,
І дивиться в вічі промінням ясним.
На землю спускається знову день Божий,
І радість стрічають пташині пісні…
У образі неба твій образ побачу,
Усмішку ясну і проміння очей.
Тебе пригадаю й тихенько заплачу,
Почувши твій голос із серця дверей.
Я руки згадаю, що пестили ніжно,
Що радість несли і добробут в сім’ю…
А дійсність звіщає уперто і грізно,
Що далі і далі від цього іду.
А сонце все ж сходить, життя не спинилось,
Дорога чекає в майбутнє мене,
Я вірю, рідненька, з тобою зустрінусь,
Коли день життя на землі промине.
***
Вишиванка біла серце зігріває,
Душу зігріває, що в біді тужить.
І про Україну завжди нагадає,
Об її кохати, щоб її любить!
І про Українеу завжди нагадає,
Щоб за Україну Господа молить!
А на вишиванці чарівним малюнком
Розляглится в житі золоті поля,
Розлдилися ріки й Божий подарунок —
Це Вкраїна люба — батьківська земля.
А на вишиванці — Божий подарунок —
Україна люба — батьківська земля!
Ось неначе гарна, молода дівчина,
У вінку з барвінків й голубих стрічок…
Господа шукає моя Україна,
Щоб вдягнути Спаса в плетений вінок.
Зігріває мене, як малу дитину,
Вишиванка біла, біла, як сніги.
Завжди я молюся за мою Вкраїну,
Ти ж, моя Вкраїно, до Христа прийди!
Завжди я молюся за мою Вкраїну,
Ти ж, моя Вкраїно, Господа знайди!
Джерело: «Малинські новини»