«У юрті можуть сир варити, то хіба я вдома не зварю?», - історія сировара з Житомирщини

Якщо людина любить те, що робить, її життя наповнюється щастям і гармонією. Для неї ця справа стає життєвою необхідністю. Павло Григорець з Ягнятина зізнається, що він живе своєю роботою. Сироваріння для нього – не просто заробіток, це стиль життя. Щоб усвідомити це, чоловік змінив не одну професію, займався рибальством, мисливством. Але душа сировара врешті-решт змінила життя Павла кардинально.

Читайте також: Ліс – це місце, де живуть легенди: на Житомирщині в ущелині валуна… виріс дуб. ФОТО

Читайте також: У встановлену житомирськими лісівниками фотопастку попався «чорний» лісоруб

– Коли і як у Вас виникла ідея створити власну сироварню? Як довго працювали над відкриттям?

– Ідея виникла не одразу, років 4-5 тому. Раніше я працював на заводі шампанських вин «Столичний» наладчиком. Якось побачив в одній з телепередач, як у юрті варять сир. Мене це зацікавило, я собі подумав: «У юрті можуть сир варити, то хіба я вдома не зварю?». Спочатку всю інформацію я брав з Інтернету, дивився відеоуроки, дізнавався, що потрібно для того, щоб зварити сир. Пізніше в Інтернеті почав замовляти різні горнятка, ферменти (тоді не знав, що воно таке), закваску. Перші спроби сироваріння вдалися мені. Спочатку я вирішив зварити класичний халумі, смак мені його дуже сподобався, і я остаточно вирішив, що працюватиму з молодими сирами. Над відкриттям сироварні працювали близько трьох років, бо для повноцінного виробництва потрібні чималі кошти, яких тоді, на жаль, я не мав. Багато в чому мені допомагали куми. Взагалі розпочати власну справу з сироваріння в нашій країні нелегко, бо вимоги до маленької сироварні на рівні заводу.

– Хто навчив варити сир? Чи довго Ви шукали власний секрет хорошого сиру?

– Як я вже казав, багато чого цікавого я взяв з Інтернету. Коли закінчились відповіді на мої запитання там, почав шукати інші ва- ріанти. Згодом потрапив у школу сироваріння Ірини Дем’янюк, лідера сирної гільдії в Україні.

Після закінчення навчання я не зупинився на досягнутому. Часто відвідував майстер-класи Ірини Дем’янюк, на які вона запрошувала знайомих сироварів із закордону. Це дуже важливий і корисний досвід для будь-якого сировара, бо у нашій справі потрібно постійно вдосконалювати свої вміння. Бо скільки ти живеш, стільки і вчишся.

Щодо власного секрету, то у кожного сировара він свій. І це навіть не таємниця якась, а почерк. Бо рецепт завжди один, але у кожного він виходить по-різному. Особисто я зупинився на приготуванні молодих сирів: качьота, халумі, сулугуні, брюност.

– Які успіхи маєте на сьогодні?

– Тричі ми брали участь у виставці «Cheese of the World». Почалось все з того, що поїхали на виставку просто подивитись, взяли з собою декілька видів сиру. Люди спробували, казали, що сир дуже смачний. Після цього зрозумів, що це моє, що я рухаюсь у правильному напрямку. Сьогодні наш сир ми продаємо на офіційному сайті, маємо 20 позицій у нашому меню. Це крафтові сири різних смаків: качьота з оливками, качьота з оливками та томатами, качьота класична, качьота з паприкою та італійськими травами, халумі з м’ятою, халумі класичний, сулугуні та багато інших. Також я є членом гільдії сироварів України.

– Ваші сири мають екстравагантні назви. Це маркетингова фішка?

– Моя сироварня має назву «Сиркум». Це пов’язано з тим, що від початку мої куми дуже допомогли мені як фінансово, так і морально. Бо все починалось з того, що я варив сир тільки для сім’ї. Куми куштували і казали, що потрібно обов’язково рухатись далі, варити для людей. Ми довго думали, як назвати сироварню, але потім зрозуміли, що буде «Сиркум». А назви сирів вже похідні: «Кавовий кум», «Лавандовий кум», «Пряний кум».

– Розкажіть про Ваші сири, який найулюбленіший?

– Важко сказати, який сир найсмачніший. Потрібно обов’язково куштувати, бо у кожного свої смаки. Комусь подобається солонуватий, комусь пряний, комусь класичний. Тому я завжди пропоную почати з простих сирів, а потім поступово переходити на пряні, з домішками. До речі, у нас є сир з м’ятою, з кунжутом та журавлиною. А виник такий рецепт, коли я був на виставці. До нас підходило багато людей з дітками, але найменші сир куштувати не хотіли, бо не люблять. Тоді і виникла ідея таким чином зацікавити дітей. Зараз можу сказати, що ідея була дуже вдалою.

Читайте також: «Неначе сильно вжалила оса»: У центрі Житомира дівчині на голову з балкону кинули недопалок

Читайте також: На Житомирщині юну дівчину уразила блискавка

– Розкажіть, як проходить Ваш день? Складно кожного дня важко працювати?

– Майже увесь день ми працюємо, мені допомагає дружина і сусіди. День складається з двох змін. Ранок розпочинається о п’ятій, з сьомої до дев’ятої відбувається збір молока. Після дев’ятої години я заправляю сироварню, пастеризую молоко, готую його до нормалізації жирності. Після нормалізації молока заквашуємо молоко, нарізаємо на сирне зерно і виколочуємо, накладаємо у форми. Далі процес залежить від того, який сир потрібно робити. Наприклад, варимо рікоту із сироватки. Зі 150 л сироватки виходить 4-5 кг ніжного сиру.

Після восьмої години вечора починається миття та дезінфекція приладдя. Цей процес довгий і кропіткий, потребує акуратності. Потім ми пакуємо замовлення, готуємо до відправки. Звісно, кожного дня потрібно важко працювати, проте моя робота – це моє життя. Щодня я із задоволенням починаю і закінчую свій день, з любов’ю і натхненням роблю те, що приносить мені задоволення. Звичайно, щоб займатись цією справою, її потрібно любити. Бо день переходить у тиждень, тиждень переходить у місяць, місяць у рік…

Євгенія Осаволюк, «Ружинська земля»