«На паперовій фабриці випускали найтонший у світі папір, а розбудовував підприємство професіонал і людина з великої літери…»
Чудова родина малинчан — Олег Романович і Зоя Леонтіївна Наумці. Подружжя — одне з небагатьох, хто пам’ятає цю подію 50-річної давнини та має яскраві спогади про підприємство і його тодішнє керівництво, про що, до слова, й розповідається у письмовому зверненні паперовиків до нас, наступних поколінь.
Зустріч медійників та героїв цієї історії була напрочуд цікавою, а розмова, звісно вийшла за межі паперової фабрики і поринула у давнину прожитих років.
Читайте також: Житомирська випускниця: «Мої 200 балів – це наполегливість, мотивація та правильне психологічне налаштування»
Читайте також: У Житомирському медичному інституті вперше в історії України випустили фахівців з «Громадського здоров’я»
На фабриці мріяв очолити плановий відділ, але доля розпорядилася по-іншому
Олег Романович родом з Попільнянщини. Як розповідає, у 1943-му 17-річним юнаком пішов добровольцем на фронт відвойовувати рідну землю у німецьких окупантів. Зокрема, брав участь у визвольних боях на Брусилівщині, Фастовщині Київської області. Після перемоги над фашистською Німеччиною був спрямований командуванням на війну з Японією, потім ще близько п’яти років служив у армії.
На Малинщину потрапив у 1953-му за розподілом після закінчення юридичної школи, пізніше здобув вищу профільну освіту. Працював у прокуратурі. Став одним із кращих слідчих Житомирщини. Розкривав найскладніші кримінальні злочини, яких у повоєнні роки було чимало.
Але Олег Романович не хотів зупинятися на досягнутому, прагнув випробувати свої сили у новому. У 1961-му влаштувався на паперову фабрику за рекомендацією головного технолога Лева Комаровського. Спершу працював юристконсультом, потім у плановому відділі, паралельно навчаючись на економіста у Київському інституті народного господарства. В 1966-му році призначений секретарем партійної організації фабрики, цю посаду обіймав 20 років. Також був головою ради ветеранів підприємства.
Паперова десять років була на Дошці пошани ВДНГ
Часто доводилося Олегу Наумцю спільно з фабричним керівництвом приймати вітчизняні та іноземні делегації (в Малин приїздили переймати досвід з Японії, Фінляндії, інших провідних країн світу), їздити у відрядження в Москву — столицю Радянського Союзу.
Велика заслуга у розбудові паперової фабрики належить директору Володимиру Неманихіну, який працював у 1938-му, а потім у 1951-1977-их роках. Під його керівництвом підприємство наростило потужності, збільшивши чисельність папероробних машин з 4-х до 15-ти, та значно розширивши асортимент і обсяг випуску продукції.
Вищі чиновники не дозволяли будувати профілакторій, але директор мудро обійшов заборони
Повага директора до людей стала запорукою розбудови цілого фабричного мікрорайону — Володимир Миколайович добивався фінансування, щоб звести багатоквартирні будинки (у мікрорайоні паперовиків вперше в Малині побудували п’ятиповерхівки і з’явилася гаряча вода у квартирах), дитячий садок з басейном, табір у Візні, будинок культури, профілакторій для відпочинку сім’ями, водолікарню, два водосховища.
Словом, ті часи і директор, який турбувався не лише про виробництво, а і про умови праці, побут, дозвілля сімей працівників, залишилися доброю згадкою у пам’яті малинчан.
За значні заслуги В.М. Неманихін був відзначений званням Героя праці, орденами і медалями. Він — почесний громадянин Малина. На честь керівника паперової названа вулиця, де він жив (раніше була Клубною, Гамарника).
Читайте також: Де на Житомирщині «найдорожчі» посадовці?
Читайте також: На Житомирщині 13-річний підліток отримав ураження електричним струмом на залізничному мосту
Що саме за настанову (крім історії фабрики) передали землякам в майбутнє паперовики під керівництвом В.М. Неманихіна, сподіваємось, дізнаємося детальніше під час відзначення 150-річного ювілею фабрики цьогорік. А тоді її, можливо, долучать до експонатів у музей фабрики. Виготовив капсулу, до речі, авторитетний працівник фабрики, керівник гуртка судномоделістів Юрій Дяченко. А на церемонії закладання послання була присутня і 10-річна онука Неманихіна — Марина, яка наразі мешкає у Києві.
Щодо подружжя Наумців, вони у мирі та злагоді живуть разом 66 років поспіль, виростили доньку і сина, мають онуків. Зоя Леонтіївна викладала французьку мову у першій міській школі, по її стопах пішли 70-ат учениць, які теж обрали в житті вчительську стежку. І у поважному віці чоловік і дружина сповнені оптимізму та жаги до життя.
Бажаємо їм здоров’я та щасливої долі їхнім рідним. Онук Олега Романовича і Зої Леонтіївни — Олег Юрійович, до речі, продовжує династію паперовиків — він, теж як і дідусь, працює на «Вайдманн-МПФ» — прямій «спадкоємиці» легендарної Малинської паперової фабрики.
Ірина Романішена, «Малинські новини», Фейсбук
Фото автора і з архіва Наумців