ГРОШІ ЗІ СПЕКТАКЛІВ - НА УКРАЇНСЬКІ КНИГИ
Нещодавно працівники київської книгарні "Сяйво книги" ініціювали збір російськомовних книг на переробку. Виручені кошти підуть на потреби ЗСУ. Звичайно, знаходяться й ті, кому ця ідея не до вподоби. Прочитайте, як колись Олена Пчілка "вибивала" місце на полицях бібліотек для українських книг.
Читайте також: Білий лелека: Символізм в українській культурі
У 1879 році сім'я Олени Пчілки переїхала до Луцька. Це було повітове місто Волинської губернії у складі російської імперії. Словом, окупована московитами територія України. У порівнянні з Новоградом-Волинським тут було значно людніше, оскільки в той час квартирували кавалерійська і піхотна дивізії.
Її чоловік Петро Косач займав посади "предсідателя з'їзду мирових посередників" і "предводителя дворянства". Мав добру репутацію як у цивільної, так і війської влади. "По службовому становищі" повинен був брати участь в клубному житті.
Олена Пчілка була не з тих жінок, які 24/7 готували чоловікам борщі і чекали їх з роботи чи клубу. Вона вступила в Луцьке драматичне товариство і навіть зуміла закласти "камінчик української культури".
"Коли зібралось трохи грошей з двох спектаклів, де я була головною учасницею, - згадує вона, - я запропонувала, щоб для клубної бібліотеки виписано було самих-но українських книжок, бо до тієї пори таких у клубній бібліотеці не було".
Як не дивно, члени клубу не чинили перешкод у заснуванні українського відділу в бібліотеці, а навпаки сприяли тому. Так з'явилися українські книги в "обществєнном собранії".
З часом "офіцерскоє собраніє" драгунського полку звернулось до Олени Пчілки із проханням поповнити їхню бібліотеку українськими книгами. Кошти на це Олені Пчілці збирати вже не довелось. Учасники зібрання оплатили все самі.
Не дивлячись на те, що у сім'ї Косачів знали декілька іноземних мов та без проблем читали твори зарубіжних авторів в оригіналі, Олена Пчілка все життя була на сторожі українського слова і активно популяризувала українську літературу: