Напередодні ювілейних дат – 170-річчя з дня народження Володимира Короленка та 50-річчя з дня відкриття житомирського музею, який гордо носить його ім’я – пропонуємо почитати спогади письменника про його житомирське дитинство.
Їх опублікували у літературно-меморіальному музеї В.Г. Короленка (м. Житомир).
«Наш флігель стояв у глибині двору, примикаючи з однієї сторони до кам’яниці, з іншої – до густого саду. За ним ще стояв флігельок, де жив з незапам’ятних часів військовий лікар Дударєв.
Хазяїн нашого дому був поляк, кого величали «пан комірник» (землемір)... Життя нашого двору йшло тихо, раз заведеним порядком... Вставали ми дуже рано, коли обидва будинки ще спали. Лише в конюшні конюхи чистили коней і виводили їх до колодязя. Іноді нам давали їх вести за повіддя, і ця довіра дуже підіймала в нас думку про себе.
За конюхами прокидалися кухарки і йшли по дрова в сараї. У 8.30 годин батькові подавали бричку... Це повторювалося з дня в день і здавалося нам законом природи, як і те, що десь близько трьох годин мати клопоче біля столу. В три години знову було чути шум коліс, і батько входив в дім, а з кухні несли супову миску...
В цей проміжок часу наш двір завмирав... а ми з братом вешталися двором і садком, дивилися з забору на провулок чи на довгу перспективу шосе, дізнавалися і ділилися новинами»...
(З автобіографічної повісті «Історія мого сучасника»).
«Історію мого сучасника» письменник писав вже на схилі літ. Він вважав за необхідність закарбувати на сторінках свого твору минулу епоху, яка назавжди залишалася в його пам’яті. Письменник тепло згадував своє житомирське життя у тихому провулку. Він розповів нам про своїх сусідів і друзів, про кам’яниці (так у Житомирі називали будинки з каменю). Флігель Короленків був дерев’яним, обкладеним цеглою. Тут, під палким сонцем, у глибині двору, оточеного зеленим садом, він знайомився з навколишнім світом і давав перші оцінки життю...
Літературно-меморіальний Музей В.Г. Короленка в Житомирі