Житомирська обласна організація Національної спілки письменників України з глибоким сумом повідомляє про смерть поета, журналіста, громадського діяча з Володарська-Волинського Валентина Вікторовича Миська.
Валентин Мисько народився 14 липня 1939 року в с. Будилівка Радомишльського району Житомирської області в родині ветеринарного фельдшера. Здобувши середню освіту в Гуто-Потіївській школі (сусіднє село за вісім кілометрів від Будилівки), за-кінчив Житомирське технічне училище № 2, де отримав фах електромеханіка. А потім була армійська служба на Крайній Півночі та Новій Землі.
Трудився на лісоповалі на Соловках, електрослюсарем у Дніпропетровську, в геологорозвідці на Прикарпатті, будівельником у Харкові.
Понад тридцять років, здобувши вищу журналістську освіту в Києві, поет працював у газетах Слобожанщини і Полісся. Тривалий час був редактором володарсько-волинської районної газети «Прапор» на Житомирщині.
Валентин Мисько почав друкувати свої вірші в шкільні роки, в десятому класі, в Потіївській районній газеті (цей район було розформовано у 1959 році). Коли був на армійській службі, то публікувався в окружній газеті (Північний воєнний округ). Після звільнення з армії в запас, працюючи в Дніпропетровську, друкував свої вірші, кореспонденції, нариси в обласній комсомольській газеті «Прапор юності». Загалом опублікував віршів з п’ятнадцять.
Далі, працюючи у Харкові, добірки поезій вміщали журнали «Дніпро», «Прапор» (теперішній «Березіль»), «Жовтень» (нинішній «Дзвін»), «Ранок», «Україна».
У 1970 році добірку своїх поезій Валентин Мисько видрукував у колективній збірці у харківському видавництві «Прапор» з назвою «Голоси молодих». Далі публікував свої вірші (1969 р.) в щоквартальнику «Поезія» (видавництво «Радянський письменник»), у «Вітрилах-70» (видавництво «Молодь»).
У середині вісімдесятих років минулого століття побачила світ перша поетична книга «Березовий відсвіт» у видавництві «Радянський письменник». На даний час видав двадцять дві поетичні й прозові книги.
Добірки віршів В. Миська у перекладах виходили білоруською, російською та польською мовами. Є у нього переклади з братніх слов’янських мов.
Валентин Мисько нагороджений Грамотою Національної спілки письменників України за вагомий вклад в українську літературу, активну участь у громадській діяльності, у відродженні культури і духовності рідного народу. Лауреат обласної премії імені Михайла Клименка (2013 р.).
Помер 24 квітня 2014 року.
ДУША
В глибині душі, Де козацький дух, І борвій-рушійЙ досі ще не вщухНа краєчку серця, Що взялось вогнем, Возноситься в серціІ здіймає щем, Де могуть із болюПлине в далечінь, Де в бентезі воляЗморена, мов кінь.І душі прозрінняВ передзвоні днів, Де святе насінняВибухне під співРічки в очереті, Що цвіте сухим;Дівчина в беретіЗ дубчиком одним, Що зорить за плиномМіж похилих верб.І рече калина Про чумацький степ.Зболеність душіВ чистоті своїйВ серця на межіВ доброті незлій…І тече життяМіж ялин й осикВ вічне маяття, В нескінченний крикСосен, вільх, ялин, Де зблиски сокир, Де поліський плинМчить, немов огир.Не рветься вервечкаВ святій маячні.І душа скраєчкуУ цій течії.* * *Не бий в литаври, коли кволоСвіт свої милиці гойда.І, зупинившися із болем, Розв’язує торбину, де бідаХовається од злого ока, Щоб залишитись в самоті…І нависа Чорнобильська морокаЗ святим ягням у німоті.
ВІЧНЕ БАГАТТЯ
Перейшов я рубіж заборонений,Де вождизму чаділа брехня.І мій батько лежав замордованийНа підводі концтабірній без коня.За межею тією і досі,Де і дріт, кулемет і наган,Де приречені в долі не просять,Щоб зламала для них ятаган.Раз ти став журавлем на припоні,То настане й твоя нагла смерть.Не іржуть у лугах твої коні,Все летить по траві шкереберть.Ти у відчай ніколи не падай,Бо сопілка твоя усіх насПорятує у співах від падла,Що у ямі закопує час.Що й казати! На світі проворнімНе втечеш од людського гріха.І затрубить тобі на валторніВ позолоті знедоля крихка.Свою совість обплутану дротом,Не продай за дешевий рубіж,Бо в твоїй Україні сколотиВже лежать у степах під засніж.І не менше й не більше, нівроку,Повідміряно літ на сувій,І залишаться батькові крокиІ твої в хмаровинні завій.Перейду я кордон вже без батька,Де у терені вітер затих,Та палатиме вічне багаттяВ родоводі нащадків моїх.
ГОЛУБИМ СВІТ
Нам не потрібен Робесп’єрНа вулицях і міст, і сіл.Хай люд у душах має перли,Де Божий квіт осів.Не Робесп’єри нам потрібні,Що у крові топили сонця схід.Мелодії людина гідна,Що омузичує й голубить світ.
СВІТЛА ПРЕЧИСТА
Вливається радість у душуВід льону мого поліського.У поле іду зворушений,Як мамина щира пісня.Хто тебе так приголубить,Що мить стане вічністю.Мама моя, сизокрила голубка,З благословенною вірністю.І огорне зоря нас чистаСеред льону синього в полі.Доля моя – світла Пречиста.У лляній білюсінькій льолі.
ЗІГРІЄ МАТИ
Прийдешнє увижається за плаємІ мариться воно, немов весна.Але життю тепер існує плата,Начеб у Бога зіронька ясна.Буття не проклянеш зрадливо,Оте своє, що виніс тобі час.Йди до криниці не квапливоІ кроки спантеличені не важ.Що є, то є. Абсурд чи бідність, -Гойдався не в колисці золотій,А в тій кленовій, що на виріст,Де буднів хлюпає прибій,А в них біда, де тая бабця,Що клопоталась нами задарма.Йшло горе через нас, мов трясця,І люто шкірилась зима.Хтось утікав в оазис духу,Хтось пробивавсь крізь сніговій,Перемагаючи задуху,Утвердившись в добі своїй.Чим дух міцніший, чим сильніший, -Нескореність твоя, як поклик днів.І ти стаєш мудрішим,Стаєш незламним між огнів.І та година, що настане,Тебе зігріє матір’ю завжди.Окрилюйсь волею безперестанно.Не йди в болото.Шляхом йди.