Місто велосипедів - враження житомирянки Оксани Наумчук від поїздки до Страсбургу

Дорога наша до Страсбургу була такою: Житомир-Київ-Бориспіль-Франкфурт-Страсбург, а це означає, що ми летіли на літаку, а отже ще одна моя мрія нарешті здійснилася. В аеропорту цікаво (ну тим, хто там був вперше в житті), пише у своєму блозі Оксана.

Багато іноземців. Але пройти усі кола пекла-перевірки - то не дуже класно. Вдома треба 10000 разів перевірити, чи не поклав у ручний багаж чогось, що не можна везти, потім твої сумки перевіряєш вже не ти, потім тебе обшукують метало-шукачем,  а в кінці ще й паспортний контроль: ніби й не страшно, але нервуєш і коли тобі задають якісь банальні питання, на кшталт "Ціль поїздки?", від нервів запинаєшся і відчуваєш себе ідіотом. У Франкфурті перевіряючі набагато веселіші і приємніші. А ще так кумедно, коли іноземці демонструють свої знання російської чи української мови. Хоча, мабуть, вони думають про нас так само.

Вид з ілюмінатора літака вночі, коли ми вже поверталися в Україну.

Літати ж насправді я дуже боялася, але виявилося це абсолютно не страшно. На жаль, сиділа я не біля вікна, тому фото немає, проте я все бачила і можу сказати, що вид з висоти пташиного польоту просто фантастичний: вся Україна біла-біла, гори зверху неймовірні, хмари, які так схожі на солодку вату, Європа, яка вже зелена і невеличкі міста серед гір - це все ну дууууже гарно. А ще так дивно, коли навколо сидять люди, які тебе не розуміють і ти зовсім не розумієш їх. Назад же ми летіли вночі. Вид згори нічого міста - це щось із чимось, але добре видно його тільки коли взлітаєш, потім же навколо тебе лише пітьма і сусіди, які вже було в основному російськомовні.

Наш автобус, який, як і літак, від компанії Lufthansa.

Німеччина з вікна автобуса.

На літаку ми долетіли до Фракфуртського аеропорту. Він величезний. Приземлившись, літак ще хвилин 15 просто їде по території, а коли пасажири з нього виходять, то автобусом їх ще хвилин 10 везуть вже до будівлі аеропорту. Там ми просиділи десь в районі 4 годин. Безкоштовний вай-фай там можна отримати лише на півгодини, і то лише після реєстрації, а от їсти в кафе зовсім не дешево. Для прикладу: півлітра звичайної води в кафе коштують 3 євро, в автоматі можна знайти за 2.50 у Страсбургу в магазині за 50 центів.

Далі нас чекало 2,5 години автобусом. Їхали ми вночі, тому вид за вікном ми розгледіли лише коли вже поверталися назад до Франкфурту. Усю дорогу видно поля. Поля, які вже чимось засіяні або ж будуть засіяні (це не дивлячись на те, що в Європі не надто родюча земля). Окрім цього можна побачити багато вітряків і навіть ряди сонячних батарей. Дорога ідеально рівна і, як сказав Саша, можна пити гарячий чай і не обляпаєшся.

Велосипеди...

В районі 12 години ми нарешті дісталися до Страсбургу, і перше, що мене здивувало - велосипеди. Я читала, що люди там активно катаються, але що їх там буде настільки багато просто не очікувала.