Голова Житомирської обласної організації НСЖУ Микола Рой: «Українській журналістиці дуже не вистачає правової бази!»

Сьогодні, 6 червня, у День журналіста України, кореспондентка сайту 0412.ua поспілкувалася з головою Житомирської обласної організації Національної спілки журналістів України, головним редактором газети «Ваші інтереси» Миколою Роєм.

Про те, як Спілка допомагає свої членам, усім працівникам ЗМІ, яким є нинішній рівень журналістики Житомирщини та про інше – в нашому інтерв’ю.

- Миколо Федоровичу, як Ви можете оцінити нинішній рівень житомирської журналістики: він високий чи навпаки?

- На це запитання не можна відповісти однозначно. Житомирська журналістика – на непоганому рівні, має своє обличчя. Особливо слід відзначити електронні видання – вони значно виграють в оперативності подачі інформації у порівнянні з «традиційними» ЗМІ. Кореспонденти намагаються висвітлювати різні сторони життя Житомира та області, шукають інформацію, яку влада намагається приховати чи дозувати.

- Як головний редактор друкованого видання чи відчуваєте, що електронні ЗМІ дихають Вам у потилицю?

- Так, відчуваю. Тому наприкінці минулого року ми створили інформаційний портал «Ваші ІНТЕРЕСи». Я чудово усвідомлюю, що електронне видання має набагато більше можливостей, ніж друковане. І в плані якомога ширшого охоплення аудиторії читачів, і – в можливостях подачі матеріалу. Адже, на відміну від газет та журналів, інтернет-видання таки «гумове»! Журналістська стаття може містити більше інформації, бути проілюстрованою хоч двома десятками знімків! Це дуже зацікавлює реципієнта, який ще й має зворотній зв’язок із автором: може написати коментар під його текстом. Уже є досвід західних країн та США, Канади - там паралельно з щоденними друкованими існують електронні видання. В Житомирі щоденних газет немає. Звісно, є щоденні телебачення та радіо, але навіть їм поки що важко змагатися зі швидкістю інтернетних мас-медіа.

Мають бути чітко виписані права та обов’язки журналістів, це зменшить кількість випадків, коли кореспондентів б’ють чи псують їхні технічні засоби.

- Чи в майбутньому редакція газети, яку Ви очолюєте, планує відмовитися від газетного формату і перейти лише на електронний?

- Цього не виключаю. Сьогодні врятувати газету можуть лише серйозні журналістські розслідування, аналітичні, ексклюзивні статті. А для цього потрібні відповідно підготовлені кадри та досить багато часу на написання таких матеріалів. А електронні видання перш за все цікаві новинами. З ними газетам в цьому плані важко змагатися. Цю та інші проблемні теми ми часто обговорюємо в нашій журналістській організації, а також у вузькому колі.

- До речі, як Ви ставитеся до того, що в електронних виданнях, у тому числі житомирських, нині дуже популярною стала публіцистика, що друкується в блоґах?

- Дивлячись, яка це публіцистика. Якщо вона насичена фактами, їхнім аналізом, а не повторює загальні думки та враження, тоді це цікаво. А на житомирському рівні це не публіцистика, а скоріше - есе та белетристика. Для газети, наприклад, це не прийнятно. Чесно зізнаюся – мені не подобаються блоґи, особливо коментарі до них. Деякі читачі обливають брудом одне одного, забувши, з чого, власне, розпочинали коментарі. Тому поки що на інформпорталі «Ваші ІНТЕРЕСи» нема зворотнього зв’язку, а якщо буде, то ми його контролюватимемо.

- Щоб Ви побажали молодим творчим працівникам?

А протистояння виникали через те, що владним органам не подобалося, як їхню діяльність висвітлює видання.

- Насамперед – добре знати жанри журналістики. А вивчивши «теорію», застосовувати її на практиці. Є стандарти і їх потрібно дотримуватися. Репортаж має бути репортажем, а кореспонденція – кореспонденцією. Зауважу також, що в електронних ЗМІ є суттєвий недолік – у погоні за оперативністю автори часто грішать не лише орфографічними помилками, а й жахливою стилістикою. На це молодим кореспондентам, їх редакторам слід звертати більше уваги. По-друге, журналіст має розуміти, про що він пише. Коли читаєш деякі матеріали, то таке враження, що в головах їхніх авторів була каша, а не чітке розуміння суті того, про що вони взялися писати. По-третє, не слід зациклюватися лише на репортерській роботі. Хіба можна бути хронікером усе життя? Слід випробувати себе і в журналістському розслідуванні, і в написанні критичних, а також публіцистичних статей. Потрібно не лише володіти інформацією, а й мати власний погляд на неї, робити спостереження і висновки. Не всім це дано, але треба пробувати.

- Чого сьогодні, на Вашу думку, не вистачає журналістиці?

- Українській журналістиці дуже не вистачає правової бази. Закон про ЗМІ в Україні датується ще 1993 роком. Уже двадцять років минуло, багато що змінилося! Мають бути чітко виписані права та обов’язки журналістів, це зменшить кількість випадків, коли кореспондентів б’ють чи псують їхні технічні засоби. Та й сам журналіст має бути відповідальним за свої дії, бо і йому не можна порушувати закони, правила поведінки в суспільстві. І все ж, я вважаю, що сьогодні найбільша проблема – роздержавлення преси. Потрібно мати чітке законодавче підґрунтя, щоб ЗМІ, які знаходяться в комунальній власності, після відмови від нього співзасновників не ліквідувалися. Щоб цього не сталося, потрібно головне: у редакцій не повинні забирати приміщення, де вона нині розміщуються.

- Розкажіть, будь ласка, про обласну спілку журналістів, яку Ви очолюєте? Скільки в ній членів, як до неї вступити, яку допомогу вона надає журналістам? Чи захищає організація права усіх працівників ЗМІ, журналістів, коли їх хтось порушує?

- В обласній спілчанській організації нині понад 400 чоловік. Водночас творчих працівників у різних ЗМІ області набагато більше – понад тисячу. На жаль, не радує віковий склад обласної спілки: більше 60 відсотків – це люди за 50-60 років. Хоча вступити до нашої організації не складно - варто лише мати публікації в ЗМІ. Як визнано багатьма, журналіст – професія небезпечна. І в нашій області були випадки, коли напали на представників ЗМІ, і навіть завдали тілесних ушкоджень. Кілька років тому трапився інцидент – до працівника одного ЗМІ застосував силу нардеп. Я почув про це і сам запропонував постраждалому провести його прес-конференцію. Також Спілка допомагала редактору одного районного видання, який отримав ножові поранення: ми відвідували його в лікарні, влаштували прес-конференцію. Міліція досить швидко заарештувала двох чоловіків, яких запідозрили в нападі на журналіста. Правда, ця справа досі тягнеться в судах, а підсудних навіть відпустили на волю…Були конфлікти й між головними редакторами «районок» та їх співзасновниками – райдержадміністраціями, райрадами. Зазвичай вони завершувалися миром. А протистояння виникали через те, що владним органам не подобалося, як їхню діяльність висвітлює видання. Якби ж «районки» були незалежними, з них би запитували цивілізовано – через суд. А через те, що вони в комунальній власності, їхні співзасновники скочуються до міжособистісних сварок із редакціями. Також спілка йде назустріч тим кореспондентам, які потребують фінансової допомоги. Наприклад, на лікування. А ще допомагаємо здобувати (бо це не так просто) кореспондентам у поважному віці Президентську стипендію. Так її в нинішньому році отримали житомирянин Іван Гоцалюк та коростишівець Василь Лінивий – обом уже по 80 років, проте вони продовжують дописувати до газет.

- Що побажаєте житомирським журналістам у день їхнього професійного свята?

- Бажаю всім здоров’я, творчого натхнення, належних економічних та моральних умов праці!

- Дякую за інтерв’ю.

Запитувала
Марія Хімич