Даніель Камбулів - французький фотограф, що живе в Житомирі

Даніель - професійний художник, колекціонер, графіст, каліграфіст, рекламіст. Ще й мандрівник із величезним стажем, який об'їздив мало не пів світу. Іри цьому вже три роки живе в Житомирі і подорожує Україною. І, звісно, захоплюється фотографією і нашою природою.

Казкова Україна

- Даніель, як ти потрапив в Україну?
- Я багато подорожував по світу. Бував в Малайзії, Африці, об'їздив Європу, особливо її гірську частину, відвідував Росію. Якось був в Румунії. А я захоплююсь, окрім всього іншого, мікромінералогією. І там багато різних гарних кальцитів. В Румунії я почув про Україну і приїхав. В мене є власний автомобіль і це не було ніякою проблемою. Все просто. Взяв карту, подивився і приїхав.

- І які були перші враження?
- Першим містом, в яке я потрапив, був Ужгород. Я був шокований тим, що побачив. Це просто незрівнянне місто. Я його майже все обходив, знайомився з людьми, збирав мінерали. А там вже мені підказали художника з Чернівців — Володимира Тевти. Це надзвичайна людина, хоча і низького зросту, але дуже великий майстер. Його стиль трохи схожий на Ван Гога, так само малює пальцями. Але якби Ван Гог був живий, то він би заздрив Володимиру. Та й Чернівці — теж дуже гарне місто, мені знову ж сподобалась тамтешня архітектура. Тому я вирішив побачити більше українських міст і почав подорожувати по всій Україні. Якось я заїхав в Житомир і вирішив тут жити періодично.

- Чому саме Житомир?
- Все дуже просто — тому що я так вирішив собі. Мені подобається тут жити. Житомир чимось схожий на Тулузу. Хіба що архітектура трохи відрізняється — в Тулузі вона якась різноманітніша і цікавіша. Я вже три роки живу в Житомирі. В мене немає візи і я можу тут бути лише 90 днів в рік. А потім повертатись додому, у Францію. Проходить рік, і я знову їду сюди. У вас є просто унікальні родовища напівдорогоцінного каміння. Таких величезних кристалів топазу я не бачив більше ніде в світі. Подібне каміння можна зустріти хіба що на Мадагаскарі. А яка природа — це просто неймовірно. Правда дуже брудно і пластикових пляшок багато. Якби я став вашим президентом, то перше, що б зробив — назначив міністра, відповідального за пластикові пляшки (посміхається).

- А не важко жити в Україні? Адже в порівнянні з Францією, в нас багато проблем.
- Я так скажу — мені б не подобалось, я б тут не жив. Але для іноземців в Україні є багато проблем. У Франції важко облаштуватись арабам. А в Україні я такий самий араб. Я ніде в світі не бачив такої величезної кількості дорогих іномарок, як в Києві. І разом з тим у ваших квартирах навіть води немає. Я цього взагалі не розумію — як таке може бути? Зате у вас цікаво. Мені надзвичайно подобаються Чернівці своєю архітектурою. Подобається Одеса, бо там завжди привітні люди і гарні ресторани. Вилквово — це справжня маленька Венеція. Я був вражений неймовірно, коли побачив це місце. Там тихо і гарно. Правда комарів багато, жаб і змій. Я дуже боюсь змій, але там є що фотографувати. Остання моя фотовиставка, яку я організовував у Франції була якраз присвячена Вилково.

- А зараз ти вирішив зробити виставку фотографій в Житомирі. Чому саме в нашому місті?
Я дуже люблю маленькі міста. Подобається в них проводити такі от виставки. Бо тут люди слухають мене, намагаються зрозуміти щось. У великих містах люди надто заклопотані і замкнуті, вони постійно поспішають.

Коли все стає простим

- Давно захоплюєшся фотографією?
Ще з самого дитинства. Але мені не лише фотографія подобається. Я захоплююсь всіма видами сучасного мистецтва, подобається експресіонізм, стиль Клода Моне. Багато чого, але я не можу за всім встигнути. Я багато в житті займався каліграфією. Думав, що більше малюватиму. Ніж робитиму щось інше. Але зараз все це якось на одному рівні — намалювати картину чи сфотографувати кадр. Щоправда я перестав малювати років 15 назад. Але планую знову взятись за пензель. А поки фотографую. У фото є свої емоції, душа.

Що любиш фоторафувати?
Природу, бо неможливо створити щось краще, ніж створено самою природою.

Практично на всіх твоїх фотографіях є вода. Чому так?
- Майже на всіх моїх фотографіях можна побачити воду. Вода — це чудово, вона не статична, постійно рухається, міняється. А життя існує і під водою і над водою. Можна нескінченно гратись із відображеннями. В кадрах надзвичайно гарні кольори, природа створює цікаві композиції, які викликають різні асоціації. Потрібно просто побачити щось цікаве. До речі, в Житомирі і навколо є багато цікавих місць і багато води. Мені це подобається.

А що ти вважаєш головним у фото?
Лише один секрет — любити природу і мистецтво. І звісно, потрібно вміти помічати прості речі навколо себе. Бо більшість не звертає на них жодної уваги. Люди навіть навколо себе рідко що бачать, на жаль. Більшість із нас проходять повз деталі, речі, явища природи, сприймаючи їх як буденну реальність. А для того, щоб побачити їхню унікальність, необхідно не так і багато — на хвильку зупинитися і уважніше до всього придивитися, «розплющити очі». Раніше я, як і більшість сучасних людей, котрі постійно кудись поспішають, не бачив усього того, що оточує нас. “Коли все стає простим” - я намагаюсь дотримуватись цього принципу в житті.

- А що для цього потрібно?
- Ви повинні концентруватись на всьому і забути про все. Секрет — у ваших очах, використовуйте їх за призначенням. І помічайте прості речі. Цього мене навчив мій вчитель в Тулузі. Ми сідали в машину, подорожували і вчились помічати найменші дрібниці. Потім я захопився мікромінералогією і навчився розглядати речі через мікроскоп. Це теж наклало свій відбиток.

- Цікаво, а яким фотоапаратом ти фотографуєш?
- Марка не має значення. Головне — мати гарну оптику. Я багато працював з дешевими лінзами. Це просто жах.

- А фотошопом користуєшся?
- Мінімально, для якоїсь корекції фотографій. Я вважаю, що найкращий фотошоп — небесний — ті сюжети і кольори, які створює сама природа.

Які твої найулюбленіші місця в Житомирі?
Навколо Житомира є більше сотні таких місць, де можна зробити гарні знімки. Я вже три роки тут живу і багато встиг побачити і об'їздити. Потрібно просто любити природу і мистецтво. Мені, наприклад цікаво все. Як каже одна народна мудрість - “якщо в тебе немає мотору, то потрібно лишатись в гаражі”.

Трошки біографії

Оскільки ніякої інформації ми не змогли знайти, то попросили його самого розповісти трошки про себе. Виявилось, Даніель дуже не любить цю тему і вважає, що в його житті нема нічого такого. Але все ж погодився.

- Даніель, розкажи трохи про себе
- Я народився в Парижі, але прожив там дуже недовго — всього рік. Потім я переїхав з батьками за місто. Ми жили посеред лісу і я весь свій час проводив на свіжому повітрі, посеред природи. Я брав велосипед і їздив околицями. З дитинства мені подобалось малювати і я багато часу цим займався, цілими днями. Але згодом захопився фотографією. Виявилось, що ловити моменти і фіксувати їх на знімках цікавіше. В 16 років почав навчатись в паризькій школі мистецтва і графічного дизайну. По її закінченню, поступив в школу мистецтв в Тулузі. Отримав диплом, почав там же викладати - щоб мене не забрали в армію. Я почувався дуже добре. Як риба у воді. Але потім мені це набридло. Тому я продав все, що в мене було, забрав усі свої заощадження і подався в мандри. Спочатку вирушив в Полінезію, а потім в Індію. Мене надзвичайно вразили місця, які пощастило побачити. Подорожував більш як півроку, багато фотографував. А потім в мене не закінчились гроші. Тому я вимушений був повернутись у Париж. Але я не жалкую ні за чим, щоб я не робив.

- Як справи склались після повернення у Францію?
- Влаштувався графічним дизайнером на одній із студій Парижу. А за тиждень я вже був там шефом. Почав заробляти і вже за півроку купив собі автомобіль. Потім працював у великій компанії. Доріс до директорам, мав великі можливості і перспективи. Я заробляв чималі гроші, але мистецтво закинув, якось так вийшло. А потім все пішло шкереберть — шеф був трохи божевільний. Компанія розорилась і буквально за один день я став безробітним. Тоді в мене була машина, свій будинок під Парижем. Я звик до хорошого життя. Тож я подумав і вирішив заснувати свою фірму. Це було важко, особливо перші два роки. Доводилось багато працювати. Але мені подобалось те, що я працюю на себе. Тоді ж не було комп'ютерів, як зараз, інтернету, фотошопу. Я малював логотипи аерографом. І нам вдалось стати на ноги. Веселі були часи. А зараз я більше подорожую.

Даніель говорить, що знає чим займатиметься наступні 20років. В нього є план і немає часу на все, що він хоче зробити. Але миритисьз цим Даніель не збирається.