На Житомирщині ковальська справа має чудові перспективи

Продовжуємо розповідь про ковальську галузь на Житомирщині та унікальних майстрів міста Бердичева. Як виявилося, місцева влада нашого обласного центру знайшла ефективний механізм співпраці та допомоги народним умільцям обробки металу. Про ці та інші теми йшлося під час розмови з секретарем Житомирської обласної громадської організації "Спілка ковалів Замкова гора", Наталією Івановою.

- Пані Наталя, розкажіть будь-ласка, як стають ковалями?
- У нас є приклад хлопця, який після відвідин фестивалю став до горна і почав працювати. Коли розходяться в кінці дня майстри, він займає місце біля наковальні і намагається втілити те, що бачив. Сьогодні він вже сам працює на заходах публічно. Усе це дуже важко, метал швидко горить. Майстер повинен відчувати процес, а все це почалося з простого відвідання фестивалю. Причому, це далеко не єдиний приклад. На одній з фірм у нас закував електрик, а сьогодні він яскравий представник на усіх міських заходах. Один з підприємців, до ковальської справи взагалі не мав ніякого відношення. Зараз він настільки захопився цією творчою справою, що може спокійно працювати теж на площі публічно. А це набагато складніше, аніж майструвати у робочих приміщеннях.

- А як так трапилось, що ви почали займатися далеко не жіночою справою?
- Єдине видання, яке висвітлює діяльність ковалів на сьогодні в Україні – це «Ковальська майстерня». Мене вразив один з надрукованих там матеріалів про те, що на Житомирщині нема ковалів. Я обурилась. Як нема? Коли йдучи містом, я на кожному кроці знаходжу їх роботи. Витративши вісім місяців у власному авто, я відшукала на теренах житомирщини 50 майстрів. Ці люди просто роблять свою роботу у Бердичеві, Коростені, Новоград-Волинську та інших містах області. Відбувався процес спілкування всередині середовища людей, котрі розуміються на металі.
Я у першу чергу, провела першу професійну ковальську виставку в Житомирі. Люди, які працювали розрізнено в одній галузі отримали змогу побачити один одного. Це просто треба було бачити, з яким азартом люди почали спілкуватися!
Потім я провела перший фестиваль, причому повністю за власний рахунок. У цій справі, мені ніхто не хотів допомагати ні влада, ні мерія. Підтримку вдалося отримати лише від двох людей – тодішнього заступника губернатора і начальника управління культури.

- Розкажіть будь-ласка, що саме дає комунікація між професіоналами даної справи?
- Ось наприклад колеги з Новограда-Волинського, коли привозять свої роботи – це щось унікальне. Ніби одна область, а зовсім відмінна техніка реалізації. Подібна ситуація і з умільцями Бердичева. Спільна комунікація – це дуже важливо!

- Звідки виникла ідея створити в місті Житомирі парк кованих фігур?
- У першу чергу, розпочалося усе з того, що ковалі років два тому, почали між собою спілкуватися. По-друге, нам вдалося два роки підряд на певному рівні проводити ковальський фестиваль. По-третє, я з одним з ковалів відвідала Донецьк і побачила як робиться усе це там. Пізніше ми дізналися інформацію, що в європейських країнах третина будь-якого парку чи скверу віддається під ковані речі. Данна ідея – це наслідок натхнення самих майстрів, які почали між собою комунікувати. Ми також відвідали львівський фестиваль «Залізний лев». Нашим умільцям вдалося пройти в п’ятірку кращих. Зник той внутрішній комплекс, нібито у нас нема ковальства. Нічого подібного. Ми маємо приклади в області ковалів аж у п’ятому поколінні. Саме внаслідок цих процесів, у нас зародилася ідея створення в Житомирі парку кованих фігур. Місто Житомир - давнє місто, яке повинне бути історичним центром з власною родзинкою. Це моя мрія!
Подивимось на це з іншого боку, що, наприклад, для Донецька значить парк кованих фігур? Для кожного мешканця міста – це об’єкт гордості, кожному гостеві показують головні місцеві окраси. Саме тому, кожне місто потребує такого парку.

- Як влада реагує на ваші ініціативи?
В цьому простежується дуалістична ситуація. Наприклад, мер міста Житомира та чиновники, яких прийнято лаяти, з нами одним духом. У той же час, переважно депутатський корпус «завалює» голосування. Тут навіть не приходиться говорити про якусь особисту неприязнь. Складається враження, що ці люди мають на меті не дати можливість простим громадянам потім похвалити діючу владу. Ковалі є поза політикою, ми не розрізняємо кольорів. Подивіться на їх руки, яка політика?! Сьогодні в Житомирі, як не дивно, чиновники допомагають.

- Що можете розповісти щодо «ковальського питання» у місті Бердичеві?
- До честі Бердичева та бердичівлян, можу сказати, що місцеві чиновники нам пропонували завітати до міста Бердича з ковальськими святкуваннями. Дуже гарно можу відгукнутися про Бердичівський ковальський двір. За своєю структурою це дуже потужна організація. Роботи у них дуже серйозні. Особисто я свого часу знайшла у вас 7-8 потужних майстрів. Для такого міста як Бердичів – це значна кількість. Причому, передбачаю, що це ще не остаточна інформація. Усе це лише те, що мені вдалося по крупинці дізнатися.
Найголовніше те, що в Бердичеві проживає гордість спілки - Аліса Дідківська-Петросюк. Майстриня займається мідною скульптурою і є єдиною у своєму роді на теренах СНД. На даний момент Спілка ковалів Житомирщини відпрацьовує з нею індивідуальну програму виставок. Маю надію, що з осені ми цю ідею запустимо. До нас приїжджали московські колекціонери і Аліна вже має запрошення на виставку у столиці Росії. Зокрема, бердичівлянка зараз в процесі розробки для мерії Житомира статуеток для нагородження «Меценат року». Я впевнена, що Аліса Дідківська-Петросюк та зірка, якою повинен гордитися Бердичів.

- Які перспективи на сьогодні має наше місто?
- В Бердичеві дійсно є неймовірної майстерності ковалі. Якщо вашим бердичівським ковалям захочеться, щось подібне робити, що ми творимо в Житомирі, я обов’язково піду на зустріч. Допоможемо і майстер класами, і акціями. Більше того, я закликаю вас до активності.
Деякі бердичівляни приїжджають на наші заходи, але поки тримаються певним чином осторонь. Цього не варто боятися, бо свого часу таке було й в Житомирі. Зараз проходить нормальний еволюційий процес.

- Як реагують колеги по цеху з інших областей?
- Якось на конференції в Івано-Франківську, де зібралися дуже талановиті люди галузі, я сказала: «Ми ваші діти, але ми нахабні та талановиті». Немає значення скільки нам років. Ось Василю Солов’ю – 45 років, а на день міста Житомира ми прийматимемо до почесних членів Спілки вже достатньо сідоволосих родоначальників нашої справи на Житомирщині - Геннадія Омельченка та Валерія Ковтуна. Вони активно розвивали художню частину ковальства.
Ще два роки тому наша галузь представляла собою розрізнені групки майстрів, які ніяк між собою не комунікували. Кардинально інша ситуація сьогодні. Наші татусі (як я їх називаю) бачать цей запал в очах молодших і передають їм свій неоціненний досвід.

- Кого ви бачите своїм союзником або партнером у співппраці, щодо розвитку ковальства?
- Ми активно співпрацюємо між спілкою ковалів та воєнно-історичним клубом «Золота шпора». Ми вже рік ефективно діємо разом. Вони підтримали нас на фестивалі, а ми допомагаємо данному молодіжному руху. Молоді хлопці з «Золотої шпори» проходять у нас навчання, іноді просто для себе роблять обладунки. Зокрема, у них з 30 квітня по 2 травня була гарна гра під Житомиром (у с. Левків) під назвою «Битва за Серидизем’я». Наші ковалі допомагали у організації реконструкторам. Вперше хлопцям вдалося провести міжнародну гру на теренах області,Були представники Молдавії, Білорусії, Польщі та Росії. За рейтингом гри нам вдалося обійти навіть Хотинські реконструкції. Яущо зупинитися детальніше, то наприклад, під Хотином було 700 чоловік разом з гончарами та ковалями, а у нас же на Житомирщині вдалося зібрати 700 бойових одиниць. Початково, свято було взагалі під загрозою. Один місцевий чиновник поклав око на територію, де знаходилася новозбудована реконструкторами фортеця. Він хотів просто зруйнувати цю красу грейдером. Проте, нам вдалося відстояти дане питання.

- Які плани маєте попереду?
- До Дня Незалежності сучасні лицарі із «Золотої Шпори» планують провести нову рольову гру «Робін Гуд» там же у с.Левків. А на День міста Житомира 10-11 вересня ми вперше продемонструємо традицію поліського весілля. Ми готуємо обряд оковки молодих. Давню традицію нам допомогла відновити Спілка ковалів України. Мало хто знає, але в давні часи, коли у селі не було священника - його функції виконував коваль.
Окрім того, вже згадана «Золота Шпора» проведе театралізоване дійство входження в місто Житомира і його дружини. Дане дійство не залишить байдужим жодного, хто цікавиться історією. День міста Житомира цього річ планується грандіозний.

На підході другий мій важливий проект - це поява в Житомирі першого приватного ремісничого музею. Федір Євтушенко зібрав унікальну колекцію вимірювальних приладів. Зокрема він будує автентичну кам’яну кузню приблизно XVIII століття. Зараз триває дуже марудна справа залагодження юридичної частини організації даної справи. Скоро можемо очікувати на відкриття нового унікального музею в нашому обласному центрі.