• Головна
  • Маму як і Вітчизну не обирають…
15:00, 13 лютого 2012 р.

Маму як і Вітчизну не обирають…

Наше сьогодення просто переповнене надзвичайними подіями. Вони різні за характером і походженням, але всіх їх об'єднують спільні характеристики: загибель людей та матеріальні втрати. Все вищесказане підтверджується сумною статистикою рятувальників - з початку поточного року по лінії «101» отримано 575 повідомлень про різні надзвичайні події на території нашої області, які призвели до загибелі 105 (!) осіб. І вже, (на превеликий жаль) можна сказати, традиційно очолюють цей сумний рейтинг пожежі разом із загибеллю і травмуванням людей на них ..., а особливо дітей. Тільки за місяць з невеликим цього року в області на пожежах загинуло П’ЯТЕРО діток, і ця цифра прирівнюється до кількості загиблих дітей на пожежах за весь минулий рік. Такої ситуації на території Поліського краю не було ще ніколи.
Остання трагедія сталася 3 лютого в селищі Городниця Новоград-Волинського району. Пожежа виникла в трикімнатній квартирі приватного житлового будинку. В результаті загинули троє дітей (дві дівчинки 2004 і 2005 р.н. і хлопчик 2007 р.н.). Під час пожежі батьків вдома не було - мати знаходилася на роботі, а батько відлучився у справах. Коли голова сім'ї повернувся додому, діти вже були мертві, а будинок палав.
Дуже боляче дивитися на людське горе. Навіть у суворих і загартованих рятувальників плаче душа, коли вони бачать обгорілі дитячі тіла. Та найжахливіше, коли діти гинуть через недогляд батьків.
За статистикою найчастіше пожежі виникають в будинках одиноких, громадян похилого віку та неблагополучних сімей. Щоб попередити подібне Управління МНС в області спільно з представниками Управління Держтехногенбезпеки в Житомирській області, служби у справах дітей Житомирської міської ради та кримінальної міліції у справах дітей провели рейдові перевірки умов проживання неблагополучних та багатодітних сімей міста Житомира. Першим об’єктом відвідин став приватний будинок в мікрорайоні Богунія. Вузенькою стежиною, протоптаною у сніговому заметі  дістаємось пункту призначення. Перше, що кидається в очі похилений дерев’яний паркан, вікна забиті поліетиленовою плівкою, але, що радує, і засклення в наявності. У 4- х кімнатах проживає шість дорослих та четверо дітей. Серед кімнати в інвалідному візку нас зустрічає 10 - річний Максим. Не зважаючи на страшний діагноз (ЦРБ), привітний та усміхнений. Поряд з ним сидить мама Оксана, проте очі хлопчика зверненні до бабусі Катерини. З раннього дитинства саме вона займається здоров’ям та вихованням дитини, навчила Макса віршів та пісень. «Тільки Максим і тримає мене на світі» - стверджує старенька. В сусідній кімнаті спить 5-річна Вікторія, сестричка хлопчика. Тут на порозі з’являються два маленьких бешкетники: 5-річний Сашко та 4-річний Даня. Отримавши від нас по цукерці братики слухняно вмощуються на дивані. Трішки замурзані, зате тепло одягнені починають з цікавістю розглядати «непроханих гостей». Запитую у Сашка, яка його улюблена страва, каже, що «зарані яйця», а Данилко відповідає, що любить «калтоску».
На запитання про сірники і запальнички, хлопці стверджують, що про заборону в курсі. Мама малечі запевняє, що в них все добре: на новорічні  свята ходили до центральної ялинки, були в драмтеатрі на святковій виставі. Додає, що палить, але дітей навчає іншого. Не зважаючи на те, що вхідні двері з середини вкриті інеєм в хаті тепло, котел працює на природному газі. На всякий випадок є ще й пічка, яку при потребі можна натопити дровами. Хоча попередньо прийдеться її трішки відремонтувати…Електромережа в оселі теж в задовільному стані, та не заважало б «прикрасити» плафонами лампочки освітлення.
Під одним дахом людей поєднують заплутані родинні зв’язки, та запевняють, що миряться. Обидві жінки крім цих, мають ще старших дітей, які проживають з бабусями. На обличчях, мам, що йдуть «на поправку» добре збереглись сліди впливу алкогольних напоїв. Представники служби у справах дітей кажуть, що це «слухняні клієнти» їхнього обліку, і якщо їх контролювати, то живуть нормально і права своїх чад не порушують. Вручивши наостанок мешканцям пам’ятки з правилами безпечної поведінки та застереживши їх бути пильними при використанні відкритого вогню та електроприладів, зі спокійною душею ми вирушаємо далі.
… Двері однокімнатної квартири відкриває молода жінка, Альона. Побачивши нас бідкається, що в хаті не прибрано – мов якраз затіяла прання. В кімнаті стоїть великий диван, є телевізор та піаніно. На поличках шафи, де звичайно стоять сервізи, складені дитячі речі. Всі наявні меблі заставлені м’якими іграшками. Житло вона винаймає за 700 грн. плюс оплата за електроенергію. Звичайно  бажає кращого стан стін у квартирі, на кухні вони просто поштукатурені, та й з покриттям підлоги не зовсім порядок. У коридорі насторожують обвислі проводи, але з’ясовуємо, що це від дзвінка та телефонної лінії. Проживає Альона з двома донечками, віком 4 та 3 роки.
Старша дівчинка довго та уважно розглядає вручені нами кольорові плакати з пічками, запальничками, димом та полум’ям. Запитую чи можна  гратись сірниками, відповідає, що «так». Мама відразу перечить, жаліється, що і розказує, і по руках б’є, а істину «вбити» не може. Розповідаємо про випадок в селищі Городниця, на обличчі жінки непідробний жах та хвилювання. Запевняє, що ніколи не залишає дітей наодинці, навіть сьогодні попросила сусідку купити хліба, щоб малеча не лишилась без догляду.  Раніше жінка зловживала спиртними напоями, а зараз прикладає максимум зусиль аби забезпечити всі умови проживання своїм донечкам.
З цієї домівки ми виходимо кожен зі своїми думками – дуже хочеться вірити словам молодої мами, проте десь у глибині душі все ж таки «шкребуть кішки». В пам’яті залишились слова дітей про те, що сірниками бавитися можна. Дуже хочеться сподіватися на те, що наші бесіди про безпечне поводження у побуті та на вулиці найдуть своє відображення в повсякденні цієї родини.
Адже, багато чого залежить від матері – як мати навчить та який приклад покажить. Одне звучання слова «мама» - викликає любов і добрі спомини, бо тільки мама може допомогти у важку хвилину, прийняти правильне рішення і просто підтримати, коли зовсім важко на душі. Нещодавно спостерігала по телебаченню, як відповідні служби намагались забрати дітей у горе-матері, яка всі «дитячі гроші» тратила на спиртне. Маленька дівчинка, приблизно 3-х років, заявила представникам влади: «Я щас вас всех здесь поубиваю». В момент своєї погрози вона була повністю роздіта, як і її братики та сестрички, бо мама лінувалась прати одяг. Голодні і голі за своїх мам діти стоять до останього. Чому ж дорослим не вистачає сили волі і совісті просто любити та опікати своїх кровиночок? Чому ж жахлива статистика із загибеллю дітей на пожежах через бездогляд з боку батьків не зменшується? І ще багато-багато Чому?
Дорогі батьки! Перш ніж обрати свою життєву позицію, пам’ятайте: рано чи пізно ваша дитина буде наслідувати саме ваш спосіб життя, а не сусідський. Тому подбайте, щоб ви стали для неї достойним, благородним, а головне безпечним  прикладом для наслідування. Серце матері - це безодня, в глибині якої завжди знайдеться прощення. Але не шукайте пробачень в заплаканих дитячих оченятах – на дні зруйнованого дитинства. Бережіть своїх дітей та завжди, у кожну мить дбайте про їх безпеку та благополуччя!

Для довідки: якщо вдуматися в цифри, то сумна статистика вмить переростає у крик душі: сьогодні  в службі у справах дітей Житомирської міської ради на обліку перебуває понад 520 дітей, з них 427 – діти-сироти та діти позбавленя батьківського піклування, ще 100 дітей опинилися у складних життєвих обставинах.

З болем в душі
Іванна Росоловська
прес-служба УМНС у Житомирській області.

Оголошення
live comments feed...