В Райківську виправну колонію прибула одна з православних святинь Поліського краю – ікона Матері Божої «Подільська»

Здається, лише кілька місяців тому областю та країною пролетіла звістка, що на території 73-ї Райківської виправної колонії відкрито церкву. І ось знову приємна новина: вперше за всю історію пенітенціарної системи Житомирщини до храму, що розташований у виправній установі, прибула одна з православних святинь Поліського краю – ікона Матері Божої «Подільська». З нагоди цієї знаменної події у церкві влаштували літургію, по завершенні якої мав відбутися хресний хід. Звісно, у тому, що чудотворний образ Богоматері освітив стіни саме цього храму, був закладений свій посил.
Станіслав Шафранський, начальник РВК № 73: «У нашій колонії розташована венерологічна лікарня і тому ікона зможе допомогти усім засудженим. Помолитися іконі мають змогу не лише в’язні, а й приїжджі з Райків, Бердичева. Сам я – людина глибоко віруюча, тому зацікавлений у цьому… По відкритті церкви я помітив, що у нас в установі різко зменшилась кількість порушень.»
Під час служби поруч із засудженими просили у Бога про найзаповітніше мешканці Райків. Своєї церкви у селі немає, і приблизно раз у місяць керівництво колонії влаштовує щось на кшталт дня відкритих дверей: на територію установи пропускають сельчан, аби ті змогли у своїх молитвах звернутися до Господа. Та все ж таки ціль перевиховання тих, хто відчув себе вищими за закон, залишається пріоритетною у подібних заходах.
Арманак Чобанян, заст. нач. РВК № 73 з соціально-виховної та психологічної роботи: «Ми хочемо, аби засуджені прониклися духом, аби покаялися, не вчиняли нових злочинів і не потрапляли більше до нас. Ті, хто відвідує нашу церкву, чи общини, які приїжджають до нас, звільняється, як правило, умовно-достроково і не вчиняє у подальшому нових злочинів. Ось нині, припустимо, колишній засуджений, який відбував покарання у нашій колонії, служить у лаврі послушником і у житті у нього, думаю, все як найкраще.»
Послушник Геннадій, про якого говорив підполковник, і привіз ікону з житомирської Свято-Успенській церкві, де вона зберігається. Історія приходу Геннадія до Бога – доволі непроста.
Послушник Геннадій, помічник голови синодального відділу у справах опіки тюремної системи: «В прошлом я провел в местах лишения свободы 16 лет. В тюрьме пришел к Богу. Строил храм, пришел в него, служил в нем чтецом, алтарником. На себе испытал, насколько важно человеку прийти в церковь. Именно в тюрьме… Ведь там все это сделать гораздо сложнее: много насмешек, много внутренней борьбы. Но те, кто за решеткой приходят в храм, они, как правило, гораздо сильнее духовно. Твёрже, чем те, которые на свободе.»
Пояснення цьому твердженню, каже, зрозуміле: той, хто прожив життя у злі, приходячи до храму, веде духовну боротьбу. Людина ламає себе, стаючи чистішою. Хтозна, можливо, і далеко не праведна душа ув’язненого Анатолія щиро і назавжди пустить до себе Бога.
Анатолій, ув’язнений: «Можливо, у моєму житті щось зміниться… З’явиться розуміння чогось, якихось моральних цінностей, подолання якихось бар’єрів, висот, яких я ще не розумів. Можливо, спаде пелена з очей, дасть побачити у цьому житті набагато більше, ніж бачив до цього. Може, усі проблеми цього світу та у душах людей побачу іншими очима.»
Організація перебування чудотворного образу Матері Божої «Подільської» у Райківській колонії – добра справа, переконані представники пенітенціарної системи. Головна ж бо ціль їхньої роботи – допомогти повернутися тим, хто оступився, на шлях добра, людяності, милосердя і поваги до закону.
Анатолій Бобриньов, заст. нач. управління з соціально-виховної та психологічної роботи: «Наша служба називається «пенітенціарною». Від слова «пенітенціум» - «каяття»… А як, скажіть, можна відчувати каяття, як не через віру? Думаю, що це головне: якщо людина повірила, якщо прийшла до Бога, то вона зміниться.»