Кривава бійня у Бистрику - «інша сторона медалі». Фото.Відео

Кілька днів тому Бердичівщину та й не тільки її стрясла новина про справжню криваву бійню, що розгорнулася перед продмагом села Бистрик. У битві не на життя, а на смерть, у прямому розумінні цього слова, зійшлися дві групи: місцевих мешканців та заїжджих гостей, серед яких були і представники органів внутрішніх справ. Героями численних інтерв’ю виступили тоді мешканці Бистрика, які детально розповіли картину бійки. Міліціонери позбавилися погонів, постраждалим з обох боків знадобилися послуги лікарень.
Чому «акули пера» не спромоглися поспілкуватися із ними – запитує нині друга сторона конфлікту. Вікторія та пані Таїса – дружина та мати двох побитих сельчанами чоловіків – намагаються добитися правди. Гуляли хрестини у кафе, що у Бистрику, розповідають: В’ячеслав – син пані Таїси – взяв Едуарда – чоловіка Вікторії – за кума. Із ними на святі були кілька друзів, дружини та одинадцятеро дітей. Ввечері малечі закортіло морозива, В’ячеслав, Едик та Віка поїхали до магазину, що неподалік. Купили морозиво і спустилися до автівки…
Вікторія, дружина постраждалого у бійці: «Я і кум спустилися першими. Повернулися – немає чоловіка. Тож я вернулася за ним, а кум пішов до машини. Спускаємося, бачимо – пляшка пива на багажнику стоїть і цигарки. Біля кума стояли хлопці. Той стояв біля дверцят, а хлопці вже притримували їх, щоб він не сів до машини. Мій чоловік каже: «Хлопці, я не зрозумів, у нас зараз хрестини, що ви хочете?»»
Місцеві почали підсміюватися над Едуардовим «Опелем», той повторив питання, мовляв, що хочуть. Почалася бійка… Зрештою усі разом сельчани накинулися на її Едика, розповідає Віка.
Вікторія, дружина постраждалого у бійці: «Повалили його на землю і давай пинати ногами. Голова одразу омилася кров’ю. Кума вони теж штовхали. Я почала сильно кричати, кричала так, що вибігли дві продавчині, я їм кричала, щоб викликали міліцію, але ніхто нічого не відповів. Це все тривало 5 хвилин, увесь цей час хлопці били мого чоловіка, не дивлячись, куди і по чому б’ють. Я стала їх відштовхувати і проситися, адже так можна було реально забити людину.»
На якусь мить все стихло. На чоловіка було страшно дивитися, говорить Віка: обличчя у крові, голова у гематомах, очей наче не стало.
Вікторія, дружина постраждалого у бійці: «Ми приїхали до себе у кафе, дитина була у шоці, побачивши батька. Його били так, що один капець злетів, тому до кафе він приїхав майже босий. Я кажу йому: «Поїхали до травмпункту», але з ними не сіла. Вони сіли в машину і уїхали. Приїхали всі побиті. У травмпункті у чоловіка виявили струс мозку, вийняли з голови шмат деревини. Кросівка він, звісно, не забрав. До них підійшло чоловік 20 з палками в руках, наших було 5.»
Обидва куми отримали вкрай важкі ушкодження, продовжує Вікторія, їх терміново вирішили везти до травмпункту. Згодом В’ячеславу у Житомирі мусили робити трепанацію черепа, в Едуарда впав зір. Ходіння лікарнями лише починаються, констатують жінки.
Вікторія, дружина постраждалого у бійці: «Сельчани свідчать, що ми приїхали з палками і нунчаками. Ми гуляли хрестини, повторюю. То що, ми кафе розібрали, чи як? В цьому селі я взагалі була вперше. Які палки можуть бути на хрестинах, де є маленькі діти? Виходить, що все це неправда.»
Найстрашніше у світі – то байдужість, вирікає пані Таїса. Жінка вкрай обурена свідченнями мешканців Бистрика. Ніхто з них, каже, навіть не збирався викликати міліцію чи «швидку».
Таїса Болеславівна, мати постраждалого у бійці: «Вони просто-напросто стояли і спостерігали, як банда молодиків напідпитку били чотирьох молодих людей. Яка жорстокість! Я не розумію, як вони могли бити людину без свідомості. Хлопець три рази вдарив палкою по голові мого сина. Я можу лише низько вклонитися його товаришам. Один із них не обороняв себе, а нахилився над моїм сином, підставляючи спину під палки. А вони лупили далі, схоже було на те, що вони хотіли не побити його, а забити на смерть.»
Сьогодні жінка займається тим, що доглядає за сином і намагається боротися з брехливими, на її думку, газетними виданнями. Те, що вони надрукували, нарікає, не осягнути нормальній людині. Два тижні пані Таїса витягувала сина з того світу. Нині вона хоче одного – справедливості.
Таїса Болеславівна, мати постраждалого у бійці: «Молоді, гарні, красиві люди, виховані, культурні! А сьогодні газети і журналісти дають «зелену вулицю» для бандюганів. Я не можу їх інакше назвати і готова відповісти за свої слова перед будь-ким.»
Єдина палиця, що була на момент бійки в руках В’ячеслава, то вагове морозиво, зітхає жінка. І додає: чому винуватцям нині «зелена вулиця»? Чому всі мовчать?
Таїса Болеславівна, мати постраждалого у бійці: «Чому вони сидять і розпивають спиртні напої під магазином? Туди ходять і малі, і дорослі. Чому сьогодні так страшно зайти у магазин? Чому це питання ніхто не поставить? Звідки хлопці знали, що наші діти вернуться за кросівкою? А між іншим, вони встигли обдзвонити не лише своє село, а й сусідні села. На мопедах, на скутерах поприїжджали до магазину і мали з собою палиці. А тепер чути: «Я не знаю, чого я там був. Я просто стояв і на мене просто напали…». Молодий хлопець, напевно, 20 років, і ти не знаєш чого тим там стояв?! Кому ти це розповідаєш?! Дітям?!»
Що буде робити далі, жінка поки не знає. Син живий – то головне. Стане на ноги, з’ясує, чому його «попросили» з міліції. Якщо захоче, звісно. Надії пані Таїса не губить…
Таїса Болеславівна, мати постраждалого у бійці: «Знаєте, як кажуть: «Надія лише на Бога…». Операція була складна, але надіємося, що все буде добре. Все буде добре…»