• Головна
  • Людина не може жити гірше собаки
16:00, 24 липня 2012 р.

Людина не може жити гірше собаки

Стосунки між батьками та дітьми, братами та сестрами – вічна тема для роздумів як у літературі, так і в реальному житті. У когось у сім'ї вони дружні, теплі та по-справжньому родинні, в інших же – увінчані сімейними конфліктами та побутовими чварами, які заважають спокійно жити та розривають родинні узи. Але, мабуть, на багато страшнішим за постійні суперечки між родичами є їх повна байдужість один до одного, а особливо тоді, коли одна зі сторін напрочуд сильно потребує уваги та турботливого ставлення до себе. Ось на такі, не зовсім філософські, але життєві роздуми підштовхнув лист, який нещодавно надійшов на електронну адресу редакції.
З декількох речень, написаних англійською мовою вдалось з'ясувати, що пише його 65-річна бердичівлянка, яка вже тривалий час проживає у Сполучених Штатах Америки разом зі своєю донькою та внуками. Але тут, в Бердичеві, у неї лишилась сестра, яка страждає такою психічною хворобою, як шизофренія. Жінка пише, що вона не може приїхати до сестри. Так само це не може зробити їх 60-річний брат, який зараз проживає в Росії. Вона просить допомогти їхній родичці, яка мешкає в жахливих антисанітарних умовах без світла, води та газового постачання. Хвору необхідно влаштувати у спеціальний заклад для людей з подібними діагнозами, але для цього необхідно мати паспорт, який жінка втратила. Тому бердичівська емігрантка просить допомогти їх сестрі і нарікає на роботу соціальних служб, які, за її переконаннями, нічого не роблять. «Людина не може жити гірше собаки», – такими були останні слова її листа.
Наші журналісти вирішили розібрати у цій ситуації, а для початку необхідно було відвідати саму хвору і з'ясувати, чи насправді умови її проживання є такими жахливими, як про це пишеться в листі. Тому ми вирушили за адресою, яку написала американка. І як виявилось хвора жінка мешкає недалеко від нашої редакції. Прийшовши на вказане місце, вже із зовнішнього вигляду вікон квартири, можна було здогадатись, як там всередині. У квартирі нікого не було, але були сусіди, яким за багато років проживання з хворою в одному під'їзді було, що сказати. З їхніх слів вдалось з'ясувати те, що психічно хвора жінка є абсолютно байдужою для своєї сестри та брата. Вони їй нічим не допомагають. Вісім років тому, коли приїздив з Росії брат, він зробив їй паспорт, але вона не зрозуміло як його втратила. Жінка хворіє вже більше 20 років, але з кожним роком хвороба загострюється та набуває більш виразних ознак. Її періодично забирають на лікування у психічну лікарню в селі Зарічани, що поряд з Житомиром. Але тримати довго її там ніхто не може.
Коли хворої немає, то сусіди відчувають справжнє полегшення для свого життя, а як вона повертається, то доводиться переживати справжні жахи. Адже жінка поводить себе не зовсім миролюбно по відношенню до інших: кидається камінням, лається, а відсутність у її квартирі води створює неприємний запах у всьому під'їзді, адже вона справляє свої життєві потреби по всій квартирі. «Два з половиною тижні тому, як її знову забрали в лікарню, ми прибрали в цій квартирі, адже там панувала повна антисанітарія. А як вона повернеться, то все знову буде в жахливому стані», – діляться сусіди. Вони також переконують, що родичі навіть і не підозрюють, як живе їх сестра та що доводиться зносити їм, тим, хто знаходиться поряд з нею. А той факт, що на адресу редакції надійшов лист, вони пояснюють тим, що нещодавно їм вдалось дізнатися адресу американки та надіслати їй лист поштою, після якого вона вже почала писати іншим і показувати, яка турботлива та небайдужа.
Головному спеціалісту підрозділу у справах інвалідів, ветеранів війни та праці управління праці та соціального захисту населення Галині Марковській краще як нікому іншому відома ця ситуація. Жінка вже багато років займається цією справою і вважає, що першочерговим завданням, яке зараз стоїть перед ними – зробити хворій паспорт. «Після цього суд має визнати її недієздатною і треба, щоб вона дала згоду на перебування в психоневрологічному інтернаті, але з цим виникають труднощі, бо хвора вважає себе цілком здоровою», – розповідає Галина Марковська. Якби хтось із родичів погодився стати її офіційним опікуном, то ситуація, можливо, вже давно б знайшла своє вирішення.
Ми не знаємо, що з нами буде завтра, але кожен з нас переконаний, що наші рідні люди ніколи не залишать нас в біді, але ось такі ситуації демонструють зовсім протилежне. Коли сестра та брат хворої виїжджали з Бердичева, вони знали, що їх сестра нездорова і з часом її стан може погіршитись. Так і сталося після смерті їх батьків. Невже і справді кожен з них за стільки років не мав ні часу, ні можливості, щоб приїхати до Бердичева і оформити усі необхідні документи, щоб влаштувати їх сестру у спеціальний заклад, де вона отримає належний медичний догляд і не буде нести ніякої загрози іншим. Звинувачувати соціальні служби у тому, що вони нічого не роблять, має право лише та людина, яка робить щось сама, а якщо ні, то ніхто не дає їй на це морального права.

Людина не може жити гірше собаки, фото-1

 karastoy1

 karastoy2

 karastoy3

 karastoy4

 karastoy5

 karastoy6

 karastoy7

 karastoy8

 karastoy9

 karastoy11

 karastoy12

 karastoy13

 karastoy14

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Оголошення
live comments feed...