Вшануй пам'ять Героя! У зоні АТО цього дня загинув житомирянин Юрій Амельчаков

Юрій Юрійович Амельчаком народився 2 липня 1975 року в місті Житомирі.

Юрій Юрійович Амельчаков, корінний житомирянин, – людина слова, людина - стратег. З дитинства мріяв стати військовим. Ні друзі, ні одно­класники не сприймали його прагнення серйозно. Яким було загальне здивування, коли довідалися, що він, випускник Житомирської загальноосвітньої школи №21, «Карамелька» (так називали Юрія однокласниці за його доброту), поїхав навчатися до Санкт-Петербурзького зенітно-ракетного училища. Протягом навчання мав багато друзів, його поважали, цінували як порядного надійного друга.

На службі завжди врівноважений, зібраний, у сім’ї – чудовий сім’янин: коханий чоловік, люблячий тато. Юрій Юрійович не боявся і не соромився будь-якої роботи, тому завжди знаходив собі підробіток. Діти знали: якщо в домі щось зламається, майстер не потрібен – тато відремонтує все. З безмежною теплотою про чоловіка розповідає дружина Амельчакова Ксенія Петрівна: «Юрій – людина слова, завжди всього досягав самостійно. Найголовнішою цінністю для нього була сім’я. Знав і дорожив материнською і батьківською любов’ю, дуже переживав смерть своєї мами».

Захист своєї Батьківщини не вважав подвигом – за обов’язок кожного, кому не байдужа доля України.

Помер Юрій Юрійович від ран у ніч на 31 липня 2014 року. Ввечері група солдат 30-ї окремої механізованої бригади на двох броньових машинах МТЛБ збилася з дороги та заїхала у розташування супротивника поміж селами Степанівка та Дмитрівка Шахтарського району Донецької області. Одна машина була знищена вогнем ворога, а інша захоплена. Під час обстрілу Юрій дістав важкі поранення та зміг відповзти у поле, звідки дзвонив до своєї частини, аби вислали допомогу. Через ніч та відсутність орієнтирів знайти його не вдалося. Останній дзвінок від Юрія був о 4-й годині ранку 31 липня. Він уже хрипів та ледь говорив. Героя було випадково знайдено лише наприкінці 2014 р. та доставлено до моргу м. Шахтарська. 23 грудня 2014 р. тіло загиблого було передано українській стороні, після чого почався майже 8-місячний процес ідентифікації.

Побратими, рідні та близькі завжди пам’ятатимуть цю світлу Людину. Ніхто з нас не має права забути.