Територія розбитих вікон (ФОТО)

Ви ніколи не замислювалися, чому, коли стоїш на переході і чекаєш зелене світло, так і тягне зробити крок на червоний, якщо поруч кілька людей вже зробили це? Або чому коли бачиш  натовп роззяв, що вишикувалися за дармовими парасольками, теж  підтягуєшся в чергу, хоча вдома у тебе є відмінні парасольки? Хтось називає таке підпорядкування волі натовпу «стадним інстинктом». Американські криміналісти Джеймс Уїлсон і Джордж Келлінг підвели під це красиву теорію - Теорію Розбитих Вікон. За їхніми спостереженнями, якщо в будинку розіб'ють хоча б одне вікно і не вставлять скло, дуже скоро в ньому не залишиться жодного цілого вікна. Будинок буде повільно, але впевнено обростати сміттям і перетворюватися в клоаку. І якщо нічого не зробити, то згодом  і весь район стане клоакою.

Американці в своїй теорії спиралися на розробки психологів, соціологів, економістів. Один з них - канадський соціолог Малкольм Гладуелл - багато років займався «соціальними епідеміями» і переконаний, що людина порушує закон не тільки (і навіть не стільки) через погану спадковість або неправильне виховання. Величезне значення на нього робить те, що він бачить навколо себе. І якщо поруч - вимиті тротуари і сяючі чистотою урни, в 69% випадків обивателі не кинуть недопалок і не плюнуть на асфальт. І не вчинять злочини!

Кажуть, що Теорія Розбитих Вікон допомогла здолати злочинність в Нью-Йорку, а регулярне миття вагонів нью-йоркського метрополітену (їх мили після кожного рейсу - жоден вагон не міг вийти на лінію, якщо з нього не прибраний бруд і фарба графітчиків) призвело до того, що з місця концентрації злочинності в місті метро перетворилося в самий безпечний вид транспорту. Чистота і порядок дисциплінують, переконалися американці. Слідом за ними теорію випробували в багатьох країнах Європи, Індонезії і навіть пострадянській Грузії.

Звичайно, теорія неоднозначна, і багато вчених з нею не погоджуються, але  дійсність навколо нас вперто доводить кожен день: ТРВ - діє!

Дніпропетровськ. У житловому масиві Червоний Камінь є штучне озеро (тут колись видобували граніт). У простолюдді його називають «кар'єр». Ще з 1980-х років Краснокаменське озеро стало улюбленим місцем відпочинку місцевих жителів. Влітку люди купаються, взимку катаються на ковзанах, діти на санчатах. Але приблизно з 2005 року буквально за 30 метрів від озера відпочиваючі почали викидати пластикову і скляну тару, інше сміття. Через якийсь час до побутового сміття додалося будівельне. Сьогодні на «кар'єрі» вже ніхто не відпочиває - купання там заборонено.

 Харків. На одному з дитячих майданчиків міста встановили огорожу. Вхід на майданчик зробили тільки з одного боку. Випадково хтось зламав одну з плит паркану. Відновити частину огорожі ніхто не захотів. Трохи згодом невідомі виламали і другу плиту, а за нею і повністю паркан з одного боку, щоб спростити собі доступ на майданчик. «Огорожа  все одно вже поламана, нічого страшного не трапиться, якщо не буде вистачати і ще однієї її частини», - каже молодь, яка частенько відпочиває ввечері на цьому місці.

Миколаїв. У загальноосвітній школі № 15 розпочався ремонт з частковою перебудовою. Але потім, мабуть, через відсутність фінансів, будівництво припинилось. А школа дуже швидко стала перетворюватися на сміттєве звалище. Тепер замість школи для дітей - місце проживання бомжів, наркоманів і п'яних компаній.

 Донецьк. У радянський час навколо шахти "Октябрьская" був чудовий сквер. Все почалося з того, що в кінці 80-х там прибрали лавочку, не запропонувавши нічого взамін. Поступово в сквері зникли всі "сліди цивілізації" - лавки, урни, клумби та ін. елементи благоустрою. І навіть будівництво мечеті не врятувало ситуацію. Сквер покинутий і неохайний.

 А ще в Донецьку чітко простежується закономірність - як тільки закривають Палац культури, в занепад приходить весь район. Приклади? Та скільки хочете.

 Пролетарський район Донецька, шахта "Червона зірка". Коли там закрили ДК, помер спочатку сквер, що розташовувався поруч, потім були зруйновані пам'ятники. Напівзгоріле приміщення ДК стоїть і досі.

 Аналогічний випадок. Селище шахти 29 в Петровському районі. Там теж спочатку закрили Палац культури (він був зруйнований дощенту), потім школу (теж зруйнована). Навколо зневіра і запустіння. Депресивна територія, так тепер це прийнято називати.

 Одеса. Місто буквально спотворюють графітчики-хулігани. Те, чим замальована Одеса, ніяк не можна назвати творами урбаністичного мистецтва. Місцеві райтери нав'язують елементи «вуличної» культури в основному через власні теги - кажучи нормальною мовою, - автографи. Подібним чином знищуються фасади будинків у спальних районах міста, промзонах і уздовж залізниць. Варто з'явитися першому такому тегу, як з неймовірною швидкістю вся стіна покривається подібними каляками-маляками. До прикладу, в самому центрі Одеси є будинок, суцільно списаний графітчиками. Будинок цей розташований на вулиці Буніна (в двох кварталах від Дерибасівської). І що цікаво, частина фасаду займає комерційна фірма, яка не поскупилася на ремонт. Так от: райтери обходять цю стіну стороною і продовжують обмальовувати  тільки вже списану частину будівлі.

 Подібне регулярно спостерігається на колонаді біля Воронцовського палацу. Там чисті, білі колони можуть радувати око по кілька місяців. Але варто залишити одну напис, по типу «Вася + Льоня = любов», як в лічені години колона перетворюється на «рейхстаг».

Сімферополь. З 2011 року в місті почало працювати підприємство «Чисте місто», створене Радміном АРК. Перше, чим зайнялося це КП, - почало закуповувати техніку і сміттєві баки, щоб їх потім розставити по вулицях міста. Ось з тих пір і почалася «сімферопольська вандальна епідемія». Невідомі негідники стали підпалювати сміттєві баки. Спочатку це були поодинокі випадки (раз на пару місяців). Підпали викликали обурення громадськості. Увага преси до проблеми була величезною. У результаті так звана «антіконтейнерна» акція не згорнулася, а навпаки - набула небачених масштабів. За інформацією директора КП «Чисте місто» Валерія Гуменюка, щодня в Сімферополі невідомі підпалюють близько 3-4 контейнерів для сміття. При цьому збиток від одного контейнера становить 5 тис. грн. Міський голова Сімферополя Віктор Агєєв закликав міліцію встановити особи винних і покарати їх. Але, як говориться, віз і нині там.

А в Маріуполі послідовники теорії розбитих вікон по цеглинці розібрали Будинок ветеранів. До початку Перебудови ступінь готовності будівлі становила 90%. Власне кажучи, залишалися лише оздоблювальні роботи. Потім наскочило ... Гроші закінчилися і все ніяк не знаходилися. Сьогодні будівля виглядає ось так.

 Її розтягнули по цеглинці спочатку мешканці приватного сектору на свої подвір'я, а потім грабіж досяг промислового розмаху. Спритні ділки вивозили державне майно цілими автомобілями.

Треба сказати, що Теорія Розбитих Вікон підтверджується не тільки на таких очевидних прикладах. ТРВ поширюється на все, з чим стикається людина.

Звернемо свої погляди до Інтернету. Знайома всім ситуація. Виходить на якомусь сайті цікава стаття. Читачі обговорюють, сперечаються, хвалять автора. Але ось заходить в коментарі усього один якийсь «троль», і вже через хвилину всі обговорення перетворюється на суцільні помиї.

Інший приклад. Офіс. Напружена робота. І раптом менеджер-балагур (а такі в колективі завжди знайдуться) вирішив пожартувати над колегою. І жарт видався таким вдалим, що вже через пару днів цей нещасний співробітник стає об'єктом масових насмішок. А не підбиває його тільки ледачий.

Ну і, звичайно, політика. Ось де простір для Теорії Розбитих Вікон.

Уявіть картину. Потрапляє державний діяч-початківець в свій перший начальницький кабінет. Знайомиться з сусідами з інших начальницьких кабінетів і бачить - всі гребуть лопатою народне добро. Схеми, теми, канали ... І соромно йому стає, і навіть образливо. Ну як же так, он всі такі успішні, а він випав з системи. Не такий, як усі. Тоді він подумки переосмислює свої принципи. Міркує так: «Усі все одно крадуть. Від того, що і я вкраду, країні гірше не стане ». І погоджується з канадцем Гладуеллом і його «соціальними епідеміями» - починає він «бити вікна» і приходить в рівновагу з навколишнім соціальним середовищем.

Середовище  вирішує все. От не родись Віктор Федорович в депресивному, кримінальному містечку в Донбасі, а родись у Львові, в оточенні 104 храмів різних конфесій, став би він красти шапки? Ну точно не став би. Ходив би в бібліотеку, а по неділях - в храм. Закінчив б Львівську політехніку і вже тоді виявив би свої родинні зв'язки з польськими шляхтичами. І сьогодні, можливо, саме він дозрів би до розуміння, що для того, щоб Україна перестала бути територією розбитих вікон, треба просто гарненько прибратися. У самому широкому сенсі цього слова.

Пам'ятаєте як у Антуана де Сент-Екзюпері? «Є таке тверде правило, - сказав маленький принц. - Встав вранці, умився, привів себе в порядок - і відразу ж приведи в порядок свою планету ».

Україна - не планета. Всього лише країна в центрі Європи. Так що, може, варто взятися за прибирання?