
ексклюзив
14:30, 26 грудня 2012 р.
Житомирський кікбоксер Дядя Вова потрапив до списку найсильніших бійців світу
ексклюзив
Вихованець В'ячеслава Гопанчука кікбоксер Володимир Демчук є одним з насильніших кікбоксерів України у своїй ваговій категорії. На нещодавному чемпіонаті України йому довелось провести в ринзі лише один поєдинок замість чотирьох. Першого ж свого суперника він відправив в нокаут, інші три претенденти просто знялись, віддавши перемогу Володимиру. В свої 24 роки, він вже встиг отримати звання "майстра спорту міжнародного класу".
А ще, він став першим житомирянином, який прийме участь у ІІ Всесвітніх Іграх бойових мистецтв. Володимир виборов іменну ліцензію у ваговій категорії до 67 кг і зараз готується до змагань.
- Володимире, важко було здобути цю путівку?
- Всесвітні ігри можна прирівняти до Олімпійських. І потрапити на них — так же складно, які на олімпійські ігри. Витратив багато часу і зусиль. Спочатку взагалі потрібно пробитись до складу команди збірної України, яка їхала бортись за путівки. А потім стати призером чемпіонату Європи з кікбоксингу в Анкарі.
- В Україні мав серйозних суперників?
- Всі суперники були досвідченими. Тим паче, що раніше я виступав у ваговій категорії до 63 кілограм. А щоб поборотись за путівку, довелось перейти у вагову категорію до 67 кілограм. А там був свій лідер і досвідчений боєць - хлопчина із Сімферополя. Тож в кінці кінців вирішальний бій за місце в збірній був саме з ним в Києві. Цей бій я виграв. Там цікава історія вийшла.
- Що за історія?
- Це був не перший бій. Ми зустрічались на зборах збірної команди України і я досить часто працював з ним в парі. Тоді ж перепробував всі тактики ведення бою. Для суперника це були просто тренування. Він бився у своїй класичній манері, нічого не міняв. А ми з тренером експерементували, ретельно вивчали суперника. І вибрали досить ефективну та дієву тактику для фінального бою в Києві. Але на зборах, на контрольний спаринг тренер дав мені установку боксувати геть в іншій манері. І нам довелось обхитрити суперника. У них навіть сумніву не було, що вони виграють. В Київ вони приїхали вже як переможці. І коли бій програли, для них це був справжній шок. Їх тренер взагалі сидів, обхопивши голову і не знав що сказати навіть.
А я поїхав на чемпіонат Європиз кікбоксингу в Анкару (Туреччина) і там таки здобув путівку.
- А ти вже знаєш своїх потенційних суперників?
- З Європи на змагання вже потрапили, крім мене, росіянин, білорус і турок. Поки боксувати доводилось лише з білорусом. На Чемпіонаті Європи ми боролись за вихід у фінал. Тоді я програв і зайняв третє місце.
- Як плануєш готуватись?
- Плани складає мій тренер. Поки до кінця листопада в мене відпочинок. Далі - силова підготовка. І вже з січня буде детальний план моєї підготовки з мікроциклами і контрольними змаганнями.
- Як давно ти займаєшся кікбоксингом?
Кікбокингом почав займатись, коли мені було 18 років, вже майже сім років. А до того тривалий час займався рукопашним боєм в Школі юного десантника в ЗОШ№14.
- А як ти потрапив туди?
- Мене в Школу юного десантника привів мій товариш і сусід, коли мені було 13 років. Але в мене був слабенький вестибулярний апарат. В програмі тренування було дуже багато різних кувирків і мені від них ставало недобре. Походив на два чи три тренування і закинув. Але місяця через чотири я повернувся і почав вже серйозно займатись. Чотири роки там провів.
- Як до цього поставились твої батьки?
- Батьки дуже спокійно поставились, підтримали вибір. Не хвилювались, навпаки раділи, що я зайнятий спортом, а не невідомо чим.
- А як потрапив на кікбоксинг?
В школі в нас були змагання по військовому п'ятибор'ю, які включали і біг, стрільбу, полосу перешкод і рукопашний бій. Але ці змагання були рідко. Тому ми брали участь у змаганнях із кікбоксингу. Там мене помітив тренет - В'ячеслав Гопанчук - і переконав перейти на кікбоксинг до нього.
- Важко було прийняти рішення? Не було бажання стати військовим?
- Рішення прийняти було зовсім не важко. Тим паче, що ніяких спортивних перспектив в Школі юного десантника в мене вже не було. Та і вибору особливого теж - мені виповнилось вже 18 років і далі в школі я не міг займатись по віку. А кікбоксинг сподобався як вид спорту.
Військовим ніколи не хотів бути. Мені подобалось те, чим я займаюсь в Школі, але лише як спорт. От деякі друзі мріяли стати десантниками і для них Школа була своєрідною підготовкою.
- Важко було перейти з рукопашного бою на кікбосинг?
- Важко стало, коли на тренуваннях я почав працювати в парах з сильними і досвідченими кікбоксерами, які було технічго підготовлені і мали досвід участі у змаганнях всеукраїнського і міжнародного рівня.
Спочатку я намагався знайти себе у кікбосингу - виступав у різних розділах, аби вибрати той, які мені найбільше підходить, експерементував з манерами ведення бою. В результаті зупинився на розділі Лоу-кік.
Напприклад, для того ж розділу "фул-контакт" мені не вистачало боксерської школи, роботи рук. А в лоу-кік можна це компенсувати, звести на нівець ту саму боксерську школу суперника. В мене гарне відчуття відстані і суперника і цей розділ мені більше підходив. Враховуючи успіхи, з вибором я не поилився.
- Який суперник для тебе був найважчим?
- Коли я лише почав їздити на змагання, мені попався старший і досвідченіший суперник з Попільні. Він володів жорстким акцентованим ударом. Він був найнебезпечніший для мене за весь час і найбільше запам'ятався. Пізніше він перейшов до іншого виду спорту - почав займатись боями без правил.
- А крім тренувань і змагань, чим ще займаєшс?
Треную сам. Закінчив педагогічний університет, факультет фізичного виховання і спорту. Вже три роки працюю тренером-викладачем в спортивній школі "Старт" товариства "Україна". Веду групу початкової підготовки. В мене діти з 10 до 14 років. Фактично, я займаюсь початковою підготовкою і селекцією кращих. Найперспективніші діти згодом переходять тренуватись до В'ячеслава Гопанчука.
- Не шкода передавати талановитих дітей?
- По перше в мене група початкової підготовки, а по друге, мені просто поки не вистачає досвіду, аби виховати повноцінного бійця. Та й задач поки я таких собі не ставлю. В мене часу й так на все не завжди вистачає. Потрібно і самому ж тренуватись.
- Важко тренувати дітей і готуватись до змагань?
- Коли доводиться готуватись до серйозних змагань, там Чемпіонатів Європи, то мене підміняє або мій тренер В'ячеслав Гопанчук, або Віра Макресова. У нас виходить такий собі бригадний метод тренування дітей.
- Які твої плани на майбунє?
- Поки моя головна мета - отримати звання "заслужений майстер спрту міжнародного класу". Для цього потрібно або два рази виграти Чемпіонат світу, або тричі стати його призером. Поки я отримав лише "майстра спорту міжнародного класу".
- А як ти відпочиваєш?
- Якщо дозволяє графік, то дял мене є відпочинком є, коли я просто нічого не роблю цілий день. Влітку намагаюсь поїхати на море. Дуже люблю дайвінг. В цьому році, наприклад, пірнав на мисі Тарханкут. Взимку люблю кататись на сноуборді. Або в Буковелі, або їздим в Київ в Протасів яр. Свого сноуборда ще не маю, тому доводиться арендувати, як і обладнання для дайвінгу.
- Мабуть, постійно доводится сидіти на дієтах. Як ти зазвичай харчуєшся?
- Раніше, коли я був у ваговій категорії 63 кілограми, доводилось обмежувати себе в харчуванні, сидіти на дієтах. А зараз ми змінили підхід до харчування і я можу їсти все, що захочу. Дуже люблю українську кухню - і борщ з пампушками, і сало з чорним хлібом, натертим часником, квашені помідори і огірки.
- Сам готуєш?
- Іноді і лише прості страви. Коли є час, можу для себе рибу запекти чи рис з овочами приготувати. Але це не дуже часто буває.
- Як ти отримав своє прізвисько "Дядя Вова"?
- Його я отримав ще коли лише прийшов на кікбоксинг. Мені його дали мої товариші, як вони казали, за мою "дорослість", педантичність і серйозність. Мовляв, хоча мені 16, а я вже думаю як дорослий. Коли ми десь їздили на змагання, в мене все акуратно було складено. Я навіть нитки брав з ремнабором і аптечку. І хтось в жарт сказав, що я веду себе як дядько.
- Доводилось застосовувати твої навички з рукопашного бою чи кікбосингу в реальному житті?
- Подібних ситуацій було дуже мало, навіть нема що згадати. І я радий, що так склалось.

Довідково
Володимир Демчук на прізвисько «Дядя Вова», 1988 року народження. Ріст - 1,77 см, вага - 67 кг, розмах рук - 1,77 см.
Майстер спорту України міжнародного класу з кікбоксингу, член національної збірної команди України, володар іменної ліцензії на участь у ІІ Всесвітніх Іграх бойових мистецтв, тренер – заслужений тренер України Гопанчук Вячеслав Анатолійович.
Спортивні досягнення з кікбоксингу:
- чемпіон України з кікбоксингу WAKO 2007, 2010-2012 років ;
- бронзовий призер чемпіонату Європи з кікбоксингу WAKO 2010 року у розділі лоу-кік (місто Баку, Азербайджан);
- фіналіст чемпіонату Європи з кікбоксингу WAKO 2010 року у розділі кік-лайт (місто Лутраки, Греція);
- володар Кубку світу з кікбоксингу WAKO 2012 року (місто Ріміні, Італія);
- бронзовий призер чемпіонату Європи з кікбоксингу WAKO 2012 року у розділі лоу-кік (місто Анкара, Туреччина).
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Останні новини
ТОП новини
Оголошення
10:44, 10 лютого
10:44, 10 лютого
10:44, 10 лютого
10:44, 10 лютого
10:44, 10 лютого
live comments feed...