У Житомирі День пам'яті учасника АТО Перепилиці Максима

Перепелиця Максим Олегович народився у місті Житомирі і проживав тут до трьох років. За сімейними обставинами родина переїхала на батьківщину батька до с. Давидівка Володар-Волинського району (нині Хорошівський р-н) Житомирської області. Мама працювала на фермі, а тато - трактористом.

У 1996 році Максим пішов до першого класу місцевої загальноосвітньої школи. Від першої вчительки Соловей Галини Володимирівни на адресу батьків лунали лише слова подяки за сина, за його гідну поведінку, старанність та працьовитість. Усі роки навчання у школі хлопець був гідним прикладом для своїх однолітків у навчанні, спілкуванні та завзятості і мав душу мрійника та романтика. Вдома на першому місці завжди були мама та сестричка, про яких Максим турбувався та підтримував у всьому.

11 класів Максим закінчував у Грушківській загальноосвітнїй школі і там також показав себе гарним учнем, якого любили та поважали. Завжди активний, зацікавлений у навчанні, безмежно закоханий у рідну мову. У вчительки української мови Бороденко Людмили Василівни Максим був улюбленим учнем, і після звістки про його загибель вона присвятила йому вірш, який читала на відкритті меморіальної дошки вшанування пам’яті Героя у Грушківській школі.

Хлопчиком Максим дуже цікавився інженерними технологіями, багато читав, зробив підбірку вирізок з газет з описом конструювання корабля. У мріях дитини було піти у велике плавання на власноруч побудованому кораблі.

Після року навчання у Житомирському технологічному коледжі Київського національного університету будівництва і архітектури Максим був призваний до проходження строкової служби. Після закінчення строку, проаналізувавши отриманий досвід у Деснянському навчальному центрі, юнак вирішив, що служба у лавах Збройних сил України та захист українського народу - це є його покликання та справа усього життя. Був підписаний 3-річний військовий контракт, і розпочалася служба у 30-й механізованій бригаді у м. Новоград-Волинському.

У вогняний період Революції гідності Максим бере активну участь в акціях на Майдані у Києві. А з початком військової агресії Російської Федерації відносно України, не роздумуючи, підписує контракт з 95-ю окремою десантно -щтурмовою бригадою, а згодом служить у 13-у окремому десантно-штурмовому батальйоні. На посаді молодшого сержанта Максим командував відділенням, мав авторитет та повагу серед підлеглих. На місці основної дислокації навчав новобранців усім тонкощам військової справи. У Максима з’явилася мрія продовжити навчання у Харківській військовій академії та в подальшому отримати офіцерське звання, але мрія залишилася мрією.

Максим був справжнім сином, ласкаво називав маму Галиночкою Миколаївною, між ними були дуже теплі та тісні взаємостосунки.

Він любив Україну понад усе, багато подорожував нею. Особливою святинею для нього стали українські Карпати, де він долав найвищі вершини, декілька разів піднімався на Говерлу, особливо любив це робити взимку, бо вважав, що подолання зимових перешкод найкраще загартовують фізичну силу, дух та витримку.

Швидко та раптово ворожа куля обірвала молоде життя. Загинув Максим Олегович Перепелиця 25 листопада 2017 року поблизу Верхньоторецького на Донеччині, рятуючи життя свого побратима, не доживши до свого дня народження три дні.

Довідково:

Дата народження: 28.11.1990
Місце народження: м. Житомир
Нагороди: Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), Народний Герой України.