16:05, 15 лютого 2013 р.

Афганістан жіночими очима

Війна страшна вже сама по собі, почуття страху та тривоги відчувають навіть найсміливіші та мужні бійці. А для жінки жах війни ще більш глобальніший, адже Смерть на полі битви жорстоко винищує те найсвятіше, що світові дарує жінка - Життя. Наша історія про Галина Калениківна Куклич, яка пережила афганське пекло безпосередньо, вирушивши добровільно до Афганістану восени 1985 року.

Закінчивши Житомирське медучилище, Галина Калениківна влаштувалась на роботу медсестрою в обласну лікарню. А через рік продовжила свою професійну діяльність на посаді медсестри у новоствореному комплексі лікарні з поліклінікою (сьогодні - відділ медичного забезпечення) УВД у Житомирській області.

- Я добре пам'ятаю листопад '85-го року, коли прийшла до обласного військкомату і записалася у добровольці на службу в Афганістані, - розповідає Галина Калениківна. - Тоді я вже була розлучена, а моя донька навчалася на другому курсі Житомирського педінституту. Страху перед майбутньою поїздкою не було, тільки відчуття тривоги. Я розуміла, що їду на війну, що там буде важко. А ще я була впевнена, що мене, 40-річну жінку з 20-річним медичним стажем, вже нелегко чимось здивувати. Як же я помилялася...

Літак, в якому в Афганістан прибули добровольці приземлився в Кабулі. Саме там знаходився радянський госпіталь, який розташовувався у приміщенні колишньої королівської конюшні. Загальна кількість медперсонала складала близько 1,5 тисячі людей, а сам госпіталь, де функціонували 18 відділень, вміщував до двох тисяч пацієнтів. Селили новоприбулих добровольців неподалік від самого госпіталю у дерев'яних хатинках. За словами Галини Калениківни, афганський клімат більш, ніж суворий. Наприклад, влітку, коли температура повітря досягала 50-ти градусів, спасіння в цих оселях було не знайти. Проте бажана прохолода царила у глиняних стінах госпіталю, де їх товщина складала до півтора метра. А ось уночі, коли спадала спека і у горах випадав сніг, наставав такий холод, що без теплого кожуха було не обійтися. І ще одна особлива складність виникала у періоди, коли дув вітер "афганець", що приносив із собою тонни пилу та піску. Де-небудь заховатися від нього було неможливо: навіть у приміщенні пісок потрапляв у очі, скрипів на зубах, а ноги вгрузали по самісінькі кісточки.

Афганістан жіночими очима, фото-1


- Виходити у місто поодинці було досить небезпечно, - продовжує Галина Куклич. - Шпиталь охоронявся подвійною охороною - внутрішньою і зовнішньою. У Кабул нас виводили групами. Готові до будь-яких несподіванок, ми на всі очі видивлялися те дивне життя, що нас оточувало. Ми побачили, що афганський народ дуже нещасний і обділений у всьому. Нас всіх вражала їхня бідність, їхнє нищівне існування: ні води, ані каналізації - нічого. Звичайно, були і гарні блискучі вілли, які належали переважно торгівцям. А по суті своїй афганці - доволі дружелюбні. Вони пам'ятають добро, але так само запам'ятовують і зло.

Галину Калениківну, старшу медсестру хірургічного, а згодом і урологічного відділень у шпиталі лагідно називали "мамою Галею". І зовсім невипадково. Добра і чуйна жінка переживала за кожного пораненого бійця, адже кожен з них годився їй в сини. А чи легко матері дивитися на страждання своїх дітей?

- Коли після чергового побоїща у шпиталь везли поранених, спеціальним сигналом тривоги за годину до їх прибуття сповіщали нас. І всі до одного працівники вже були напоготові, очікуючи на прийом хлопців по своїм відділенням.

jpg
Ось тут і починалось. Безкінечним потоком у прийомний покій заносили поранених безвусих юнаків. Крик, стогін, кров, застиглий у очах жах і благання про спасіння... Як це все витримати жінці, нехай навіть найдосвідченішому лікарю, але все ж таки - жінці? Чого коштує у таких умовах тримати себе в руках, холоднокровно роботи свою нелегку роботу в ім'я спасіння життя, завіряти тяжко пораненого у тому, що він залишиться живий, щоб при цьому не здригнувся жодний мускул?.. Не зламатися, не заридати, не здатися самій та не дозволити здатися молодим пораненим бійцям, з рештою, не втратити розум...

І мужня, сильна "мама Галя" разом з іншими медсестрами вступала у нелегкий бій зі смертю за життя цих ні в чому не повинних хлопців, яких зла доля закинула у саму пащу пекла.

- Бувало, в хірургію поступали одразу декілька тяжко поранених бійців, які терміново і нарівні потребували негайної медичної допомоги, інакше... - Галина Калениківна з болем у голосі та зі сльозами на очах згадує ті тяжкі хвилини. - А потім наставали декілька шалених діб - без сну, навіть без натяку на якийсь відпочинок. Добре, медикаментів було вдосталь, забезпечення ліками було на найвищому рівні.

Так пролетіли два роки. Золоті руки "мами Галі" врятували життя не однієї тисячі юнаків, що підірвалися на мінах, потрапили у вогняну пастку або поранених під час обстрілу ворожими кулями. Восени 1987 року Галина Калениківна Куклич повернулась назад на батьківщину з переповненим болем серцем, змученою душею та сумними очима, що побачили увесь жах війни та смерті.

- Це вже тепер, - зізнається Галина Калениківна, - після більш ніж 20-ти років, афганський біль хоч трошки притих. А раніше - прокинешся серед ночі, а перед очима - та сама миготлива червона лампочка, яка віщує потік поранених бійців. І тільки через деякий час розумієш, що вже дома, що все минулось. Проте минулось не до кінця. Навіть фільми про Афганістан не могла дивитися наступний десяток років...

Галина Куклич повернулась на свою попередню роботу - медсестрою у лікарню з поліклінікою УМВС України в Житомирській області, згодом, вийшовши на пенсію, деякий час працювала у приймальнику-розподільнику для дітей при УМВС. Нині Галина Калениківна на заслуженому відпочинку й весь час присвячує своїй улюбленій справі – вирощуванню квітів на дачі.

Ця тендітна і у той же час надзвичайно сильна жінка нагороджена двома медалями "Захисника вітчизни" та відзнакою Української спілки ветеранів Афганістану "Ветеран-інтернаціоналіст". Проте розуміння того, що вона зберегла безліч життів, для неї вище за всі нагороди і почесті.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
0,0
Оцініть першим
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Оголошення
live comments feed...