Колишній керівник Житомирського ОБНОНу Дзюбенко каже, що від нього вимагали гроші

У Житомирі виходить на фінішну пряму судовий розгляд гучної кримінальної справи. На лаві підсудних опинились офіцери відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків на чолі зі своїм начальником, підполковником міліції Сергієм Дзюбенком, передає ТВі.

Його звинуватили одразу за декількома статтями Кримінального кодексу. Чи справді йдеться про банду "перевертнів у законі", чи навпаки – про прокурорську помсту чесним міліціонерам, борцям із наркоторговцями?

46 томів справи, майже 300 свідків, 700 сторінок обвинувального висновку. Починаючи з 2010 року, прокуратура Житомирської області почала одна за одною порушувати кримінальні справи проти працівників обласного відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків (ВБНОН), обвинувачуючи їх у вимаганні й у продажі наркотиків.

Передувало цьому затримання спецпідрозділом "Сокіл" двох працівників ВБНОНу з кількома тисячами доларів.

На початку 2011-го прийшов здаватися прокуратурі й начальник відділу Сергій Дзюбенко, оголошений у розшук.

Колись надуспішний керівник відділу, 28 разів нагороджений медалями, під чиїм керівництвом викривали нарколабораторії та канали збуту, опинився за ґратами як організатор злочинної групи з дванадцятьма епізодами у справі. Уже тоді історія обросла чутками та домислами про помсту за надмірну активність відділу.

У 2011 році тодішній прокурор Житомирської області Микола Франтовський розповів про "перший дзвіночок", із якого виросла справа.

То був огляд зйомної квартири Ігоря Коктиша, білоруського опозиціонера та представника організації "Міжнародна амністія", котрий утік від режиму Лукашенка й оселився з дружиною та зі ще однією сім`єю білорусів у Житомирі. ВБНОН знайшов у квартирі наркотики.

За словами білоруського опозиціонера, підопічні Дзюбенка діяли із застосуванням грубої сили до всіх, хто був на той час у квартирі: до дружини Ігоря, до подружжя політбіженців Тищенків, до білоруського опозиціонера Дубровського та до музиканта Закшевського. Під час огляду в кухні міліціонери знайшли в журналі 10 грамів марихуани. І прокуратура, і білоруси впевнені, що зілля їм підкинули.

Взяли с наркотой, подкинули, "лаве" взяли и все равно закрылиЦей випадок три роки тому набув розголосу завдяки місцевим журналісткам, котрим теж тоді дісталося. Вони приїхали на прохання дружини Коктиша – Ірини.

"Відчиняємо двері, там стоїть близько 10 чоловіків у цивільному, ніяких ознак, що це міліція, немає. Ми показали свої редакційні посвідчення, пояснили, хто ми і що ми. Вийшов у той час якраз Артем Дубський, у нього було обличчя у крові… Ми запитали, у зв’язку з чим проводяться слідчі дії, нам відповіли: ми знайшли наркотики. Мені закрутили руку, видерли фотоапарат і витурили за двері", – розповідає журналістка Оксана Трокоз.

Одначе Сергій Дзюбенко переконує, що той епізод перекручений – як і всі. Міліціонери діяли в межах закону, закиди про побиття – фальсифікація. А про те, що білоруси таки вживали та зберігали наркотики, свідчать результати експертизи.

Однак Ігор Коктиш, який після інциденту виїхав із дружиною до Польщі, події трирічної давнини називає не інакше, як міліцейським свавіллям.

Що більше, білорус переконаний, що працівники ВБНОНу не просто підкинули наркотики, а зробили це на замовлення білоруських спецслужб.

"Я добился встречи с начальником Дзюбенко, он себя вел очень жестко, со мной говорил кратко. И на мои просьбы, чтобы он не оказывал содействие белорусскому режиму вот именно в том, что происходит, потому что было понятно и очевидно, что это заказ, он отвечал, будто никакого заказа нет, но при этом иногда ехидно улыбаясь. Самое главное – это то, что на тот момент, когда все виновники этих событий находились в тюрьме, как я думал, в центре города мы встретили одного из них. Он при встрече сказал следующее: "Ну, что – ждите, скоро мы выполним свое обещание", – а обещали они нам войну и расправу", – розповідає політбіженець Ігор Коктиш.

Але про війну та розправу кажуть не лише ті, хто стрічався з ВБНОНом Дзюбенка. Один із ключових свідків у справі – Володимир Нікітенко, який свідчив проти підполковника, – відмовився від своїх слів. Сторона захисту наполягає, що прокуратура його тримала на гачку іншої кримінальної справи, обіцяючи випустити в разі надання необхідних свідчень. А коли обіцянки не дотримали – він відмовився від своїх слів. Нам вдалося телефоном поспілкуватися з дружиною Нікітенка – Іриною, яка повідомила, що тиск чинять і на неї, тому говорити про цю справу на камеру не буде.

Загалом, проблеми зі свідками – певна особливість цієї справи. У багатьох із них, складається враження, приступи амнезії.

Не про тиск, але про провокації каже і суддя у справі Віктор Мокрицький. У матеріалі, що вийшов в одній із загальноукраїнських газет, а потому був поширений в інтернеті, йдеться про те, що Мокрицький має намір до вересня випустити всіх підсудних "на підписку", розвалити справу та скерувати її на дорозслідування. Бо Мокрицький і Дзюбенко нібито проживали в одному гуртожитку та є давніми друзями.

Скидається на те, що обласна прокуратура справді не має вагомих доказів, аби посадити Сергія Дзюбенка. Тому і вдається до певних важелів упливу. А ще здивувала поведінка прокурорів. Жоден із них протягом двох тижнів не знайшов можливості дати офіційний коментар.

Сергій Дзюбенко пояснює: прокуратурі справді є, що приховувати, і справа проти нього – це розправа над тими, хто не хотів брати участі в корупційних схемах органів МВС.

"Наприкінці весни – на початку літа 2010 року до нас в управління МВС у Житомирській області прийшов керівник підрозділу відділу внутрішньої безпеки Коваленко. Він викликав через свого заступника мене до себе в кабінет і сказав, що ти повинен мені платити від 2,5 до 3 тисяч долларів США щомісячно. Звичайно, я відмовився від такої пропозиції, категорично заявивши, що я не платив і нікому не платитиму", – пояснює своє розуміння причин справи Сергій Дзюбенко.

Працівники прокуратури своїми діями щоразу ставлять під сумнів будь-які оголошені наміри встановити справедливістьДружина Дзюбенка наголошує, що якщо її чоловікові інкримінують продаж і підкидання наркотиків, то чому тоді під час обшуків квартири подружжя та родичів не було знайдено жодного грама заборонених речовин? І чому обшуки проводили у брутальний спосіб?

Одначе наркозалежні, з котрими нам вдалося поспілкуватися, наполягають: вимагання відкупу від порушення кримінальних справ, продаж наркотиків були в роботі ВБНОНу. У них – свої докази.

"Я могу сказать, что после того, как их посадили, у нас очень сильно поменялась наркосцена в городе Житомире. Например, весь амфетамин шел через них. Я имею в виду – в больших количествах. Занимались настолько беспеределом, что у нас уже были такие случаи, что взяли с наркотой, подкинули, "лаве" взяли и все равно закрыли", – каже один із місцевих наркоманів.

Так чи так, а справа Дзюбенка змушує замислитися про те, як в Україні борються з обігом наркотиків і з тими, хто їх вживає. Бо це – проблема не конкретних посадовців у погонах, а цілої системи.

Це – привід і задуматися про те, які методи застосовує прокуратура, щоби довести справу до суду. Бо її працівники своїми діями щоразу ставлять під сумнів будь-які оголошені наміри встановити справедливість і часто мало відрізняються від тих, кого обвинувачують.