• Головна
  • Тетяна Іваницька: «Я вже протоптала свою стежку»
11:30, 29 березня 2013 р.

Тетяна Іваницька: «Я вже протоптала свою стежку»

Зустріч з пані Тетяною відбулась у неї на «Крок-радіо». Ще з перших хвилин розмови по телефону, був відчутний темперамент керівника – людини цілеспрямованої і впертої, впевненої у собі.

Інтерв'ю - з журналу Личность.

«Кожного ранку іду гуляти з собакою, не зважаючи на будь-яку погоду: мороз, дощ, сніг. Я не беру з собою мобільний. І ці 15-20 хвилин присвячую такому відпочинкові. Зараз, правда, більше часу на це витрачаю, бо снігу по коліна, але я вже протоптала свою стежку». Тетяна Володимирівна – щира, мудра та відкрита людина. Вона дійсно досягла того, чого прагне кожна людина – «протоптала свою стежку» в житті.

Ваше життєве кредо?
– Наполеглива праця. Ніколи не зупинятися перед труднощами, незручностями. Завжди знати, що ти маєш зробити завтра, бо коли ти ввечері підбиватимеш якісь підсумки, то маєш бачити результат своєї діяльності, для того щоб була наснага працювати.

Як реалізувати себе?
– Молода людина в якийсь момент має сісти і задуматись – чим вона хоче займатися. Можна порадитися з батьками, старшими товаришами. Якщо людина цілеспрямована, знає, що вона хоче в цьому житті, то вона завжди знайде свій шлях. Можна віднавчатися і нічого не здобути. Який би ти «розумний» не був – не варто боятися запитати, якщо щось не знаєш. Потрібно самим себе «вирощувати», «створювати», якщо маєте ціль.

Як були зароблені перші гроші?
– Я з 16-ти років працюю і дня не було щоб байдикувала. Ніколи. Для мене залишитись вдома й поспати – це нонсенс. Я навіть вдень не можу лягти спати, бо відчуваю, що роблю щось не те. День Божий (посміхається). Я буду корити себе, якщо в робочий час десь в кафе посиділа чи щось подібне. Є робочий час, і його потрібно віддати роботі. А вечір – для відпочинку.
Я закінчила школу, вступила в Політехнічний інститут в Житомирі. Одразу пішла працювати у обчислювальний центр. Там стояли комп’ютери завбільшки як ця кімната. До нас приходили студенти, які проходили практику. Я заповнювала методички – гарно, каліграфічно на міліметровці виводила кожну букву. Не дозволяли ходити на підборах, робити манікюр, щоб не відволікати студентів.
А по бізнесу – у 1987 році, коли чоловік пішов з заводу «Електровимірювач» в кооператив, була істерика – як же ж ми будемо жити, як заробляти гроші, куди ти ідеш? Але він був знаний інженер, електронщик-цифровик. В місті було таких п’ять чоловік. Ми випускали звукову апаратуру: підсилювачі, пульти. Потім я теж пішла до чоловіка в кооператив.

Що для Вас ризик, чи варто ризикувати?
– Ризиком було відкривати радіокомпанію. Ми виробляли багато апаратури, але після розпаду Радянського Союзу не було її куди реалізовувати. Тоді вирішили відкрити радіостанцію, щоб дарувати людям красу, гарний настрій. Ми тоді не розуміли, що це політика, що це буде дуже важкий бізнес. Два роки «металися», не могли отримати ліцензію. Потім виграли конкурс і відкрили радіостанцію «Крок-радіо» в Житомирі.

Як би Ви зараз розпорядились подарованими 10 тисячами гривень?
– Віддала б дітям хворим. Я депутат обласної ради, і нам кожен рік виділяються кошти для роботи з населенням. Допомагаю тільки хворим дітям. Дуже рідко на щось інше йдуть ці гроші. Недавно, їздила в дитячий будинок. Побачила, що він потребує більшого фінансування, і більшість коштів «направила» саме туди.

Принципи успішного бізнесу?
– Відповідальність перед людьми. Повага до співробітників. Я завжди їх захищу, перед ким би то не було. Завжди, шукаю те «зерно», за яке їх можна похвалити. Звісно, буває таке, що і накричу, і від роботи відстороню, покараю. Я недавно читала японську книжку «Сьогун». В якій одна з головних ліній – не втратити обличчя. І якщо виникає якась екстремальна ситуація, я кажу собі: «Тримай себе в руках, «не втрачай обличчя». Успішною стати легше, ніж зберегти результати свого успіху. Можна і дім побудувати, і дерево виростити, а зберегти – набагато важче.

Чи були випадки, які вплинули на подальше майбутнє?
– По бізнесу – розпад СРСР. Все стало зовсім інше в державі.

Яке значення має віра в себе?
– Величезне. Бувають моменти, коли я втомлена. Коли не хочу відповідати на телефонні дзвінки. Але в мене є ціль, і я повинна йти до неї, хоч вже і вік не такий молодий, та все одно є віра, що все можу зробити. Я тільки важкі речі не можу зробити, коли потрібно щось перенести, підвести, підняти, тоді я вже звертаюсь до сина. Але все що можу, роблю самостійно.

Яке Ваше найбільше досягнення?
– Син, звісно. Замолоду, мабуть, ще не розумієш, що потрібно більше приділяти часу дітям. Відвести в якийсь гурток, секцію. Робота забирає надто багато часу. Але з роками це приходить. Не буду хвалитись, але дуже люблю свого сина, пишаюсь ним, як і кожна мама. Зараз жалкую, що є тільки одна дитина, хай би було більше.

Яку роль у житті має кохання?
– Ми з чоловіком прожили 35 років. Були і білі полоси, і сірі. Любов же не проявляється у сліпому віддаванні, а в тому, щоб ти йшов своїм шляхом, і людина яка йде поруч з тобою, теж йшла до своєї цілі самостійно, її потрібно лише трішки направити. Це і є кохання, а не сліпа звичка – я тобі все: і шкарпетки поперу, і черевики почищу. Коли ти постійно думаєш про кохану людину, з якою маєш стосунки,живеш з нею, йдеш їй на зустріч, знаючи кудою вона може йти, і виявляється, що вона теж йшла тобі. Дуже важливо це зберегти. Коли ви живете дуже довго, і починає накопичуватись: ти те сказала, ти те зробив, то потрібно це все з’ясовувати зразу, щоб воно не розповсюджувалось в болото. Ми з чоловіком домовилися, що ніколи не підемо жалітися одне на одного до батьків, а вдома прямо говорити, які є претензії та як їх вирішити. І більше ніколи і нікому.

Який найромантичніший вчинок робили для Вас?
– Мій чоловік чекав на мене в мій 25-ий День народження на прохідній заводу «Електровимірювач», і подарував 25 троянд. На той час це просто шалені гроші. З цього року він почав стільки роз дарувати, скільки мені років. І ще, коли народила сина, 30-го грудня, в новорічну ніч, коли били куранти, чую, хтось мене кличе (мобільних телефонів тоді ще не було), я виглядаю у вікно, а на снігу написано: «З Новим роком», і стоїть мій чоловік з двома бокалами шампанського, а я дивлюсь на нього, з компотом в руці. Він зустрів зі мною Новий рік, десь до часу ночі.

П’ять основних якостей, які ви виділяєте в чоловіках?
– Мужність, чесність, порядність, витриманість і сила волі, щоб всього можна було досягнути. Але більш за все не люблю брехні. Скажи мені правду і я тебе вибачу, допоможу, а коли говорять неправду – просто втрачаю контроль над собою.

Як Ви розпоряджаєтесь вільним часом?
– В мене його майже немає. Десь роки два чи три ми не працюємо в неділю. Стараємось десь піти, щось подивитись. Люблю в неділю запалити камін, взяти ковдру таку – закарпатський ліжник і з книжкою полежати. Це найулюбленіший вид відпочинку. А так в мене робота, робота, робота.

Що Ви побажаєте нашому журналу і його читачам?
– Бажаю гарного спонсора, людину, яка досягла певних матеріальних благ, і може вкласти частину грошей в молодь. А вам – наполегливої праці. Читачам - маленьку скриньку, щоб вони писали вам про те, що хочуть почитати, щоб більше ніде не шукали і все мали у вашому журналі.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
0,0
Оцініть першим
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Оголошення
live comments feed...