Вербна неділя - Вхід Господній у Єрусалим

Цьогоріч християни східної традиції Вербну неділю святкують 28 квітня. Це велике свято у християнському році відноситься до числа дванадесятих.

 За євангельським переданням, коли Ісус Христос воскресив з мертвих Лазаря, люди, які бачили це, повірили, що він дійсно Син Божий. Коли Ісус в’їжджав на віслюкові до Єрусалима, то люди, вшановуючи його, встеляли дорогу своїм одягом, а також вітали пальмовим гіллям.

В Україні таким деревом стала верба, тому в народі це свято називають Вербною неділею, святкують її за тиждень до Великодня, а весь тиждень називають вербним.

У цей день Церква згадує царське прославлення Ісуса Христа перед Його хресною смертю для того, щоб показати, що страждання Спасителя були добровільні. 

Церковні служби у цей день продовжують служби Лазаревої суботи. На всеношній свята читаються пророцтва Старого Заповіту про Царя-Месію разом з євангельськими розповідями про вхід Христа до Єрусалима. На утрені благословляють (святять) гілки, що їх віруючі тримають у руках під час усієї служби. Це свідчить, що вони зустрічають Господа, який невидимо гряде, і вітають Його як Переможця пекла і смерті, тримаючи в руках «знамення перемоги» – верби з запаленими свічками. 

У народі вірять – освячена верба має цілющу та очисну силу: символічне биття освяченим гіллям оберігає від хвороб. В цей день дітей легенько «гладять» гілочкою лози, а коли б’ють, то примовляють: «Не я б’ю, верба б’є, за тиждень – Великдень.» 

Використання верби

 Від звичаю вживати в це свято вайї (гілки фінікової пальми) воно називається Неділею «ваїй». Ваїй у нас замінюються вербами, бо верба раніше за інші дерева дає бруньки. До того ж, це дерево згадується в Святому Письмі.

Вербі здавна приписували магічні властивості — захист від злих духів і всіляких бід; нею лікували головний біль, пропасницю, ревматизм, шлункові захворювання тощо. Сенс поклоніння вербі полягає в тому, що здорове квітуче дерево повинно ніби передати здоров'я, силу та красу людині або тварині. Звичай цей існував у різних народів світу. Виконувався він, як правило, весною, коли дерева наливаються соками, розквітають і, самі набираючись життєвої сили, за повір'ям, могли передати її іншим.

Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. «Гріх ногами топтати свячену вербу», а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.

Свяченій вербі приписується магічна сила. Як вперше навесні виганяють скот на пасовисько, то конче свяченою вербою — «щоб нечисть не чіплялася до тварин». Більше того, викидають гілля свяченої верби надвір під час граду — «щоб град зупинився». Верба має велике значення в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини, то знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і напувають тим' варивом хвору людину чи тварину — у повній надії, що «поможе». Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю голови. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку.

Товчене листя з верби кладуть на рани, а горшку, настояну на її листі, п'ють проти шлункових захворувань. Верба має неабияке значення і в науковій медицині Ось як пише про це Юрій Липа в книзі «Ліки під ногами»: «Кора верби в легких напарах придається в ревматичних хворобах суглобів і болях м'язів. Найліпше пити її в мішанці, і то впродовж багатьох тижнів. Відвари з кори давати треба в гарячкових станах і пропасниці, зв'язаних з побільшеною нервовістю. Головний складень світової слави ліку на нерви „Пасифлорин“, побіч пасифлори — це кора білої верби».

Поруч такої пошани до верби і віри в її лікувальну силу дивно звучить народна леґенда про козячу вербу — один з видів верби. Леґенда каже, що козяча верба проклята Богом за те, що з неї робилися цвяхи для хреста, на якому розп'яли Спасителя: «за це її черви точать». Крім того, за народнім віруванням, у сухій вербі сидить чорт; звідси й прислів'я: «Закохався, як чорт у суху вербу!» Козяча верба часто зустрічається в Україні, особливо в лісах і на левадах. Її характеризують коротке і широке листя, а також грубі «базоки» або «котики».