Протест виражався через зброю, траурний одяг: Як описував маніфестації у Житомирі Володимир Короленко

ІСТОРІЯ

«Боже, врятуй Польщу!»

Саме це гасло стало одним із символів Січневого повстання 1863 року – озброєного виступу проти Російської імперії за відновлення Речі Посполитої і повернення Польщі свободи. Воно охопило Королівство Польське, Північно-Західний край (Литву, Білорусь) та Правобережну Україну (Київську, Волинську та Подільську губернії).

Ще раніше прокотилася хвиля маніфестацій. Один з таких епізодів, що відбувся у Житомирі, яскраво описує наш земляк - письменник Володимир Короленко в «Історії мого сучасника»:

«В сентябре 1861 года город был поражен неожиданным событием. Утром на главной городской площади, у костела бернардинов, в пространстве, огражденном небольшим палисадником, публика, собравшаяся на базар, с удивлением увидела огромный черный крест с траурно-белой каймой по углам, с гирляндой живых цветов и надписью:

«В память поляков, замученных в Варшаве». Крест был высотою около пяти аршин и стоял у самой полицейской будки.

Известие с быстротою молнии облетело весь город. К месту появления креста стал стекаться народ. Начальство не нашло ничего лучше, как вырыть крест и отвезти его в полицию.

По городу грянула весть, что крест посадили в кутузку. У полиции весь день собирались толпы народа. В костеле женщины составили совет, не допустили туда полицеймейстера, и после полудня женская толпа, все в глубоком трауре, двинулась к губернатору. Небольшой одноэтажный губернаторский дом на Киевской улице оказался в осаде. Отец, проезжая мимо, видел эту толпу и седого старого полицеймейстера, стоявшего на ступенях крыльца и уговаривавшего дам разойтись.

Были вызваны войска. К вечеру толпа все еще не расходилась, и в сумерках ее разогнали… В городе это произвело впечатление взрыва. Рассказывали, как грубо преследуемые женщины кидались во дворы и подъезды, спасались в магазинах. А «арест креста при полиции» вызывал смущение даже в православном населении, привыкшем к общим с католиками святыням…».

Як бачимо, протест виражався не лише через зброю, але і через зовнішні символи, зокрема траурний одяг. Після поразки повстанців і аж до проголошення незалежності Польщі у 1918 році, набувають популярності «патріотичні прикраси» (biżuteria patriotyczna), пов'язані з річницями Січневого повстання.

Один з таких предметів, ймовірно виготовлений у 1916-1917 роках, зберігається у нашому музеї і являє собою двостороннє зображення орла, по типу ягеллонського, під яким розташована стрічка з написом: «BOŻE ZBAW POLSKĘ».

У музейній колекції зберігається ще один орел, по типу креховецького, початок виробництва якого відносять до 1919 року. Зокрема, цей орел зустрічається на військових головних уборах 10-го Литовського полку уланів, який у 1920 році брав участь у боях з Червоною армією. Його прототипом став орел з військового головного убору офіцера Російської імператорської армії Йозефа Довбора-Мусницького, згодом – генерала Війська Польського. Варто згадати, що його донька Яніна, уродженка Харкова, стала єдиною жінкою-військовополоненим, страченою у Катині.

Висловлюємо щиру подяку колегам з варшавського музею Війська Польського (Muzeum Wojska Polskiego) та пану Томашу Завістовському (Tomasz Zawistowski), автору книг, присвячених історії орлів на військових головних уборах «Polskie orły do czapek w latach 1900-1918» та «Polskie orły do czapek w latach 1917-1919» за надану консультацію.

Дар'я Шміло, мол. наук. співробітник відділу фондів

Житомирського обласного краєзнавчого музею