Династія поліцейських родини Новаківських з Житомирщини

Для кожного батька найбільша втіха у житті – його діти. Можливо, через життєві обставини основна роль у вихованні дітей належить жінці, проте хто скаже, що його татусь не робить все найкраще для нього, не проводить вільний час разом, не повчає або не слухає, коли того потребує дитина. 20 червня в Україні святкують День батька. Це свято виникло як вираз вдячності і любові татусям, які все своє життя вболівають і хвилюються за своїх дітей, гордо посміхаються і тішаться, коли ті здобувають свої перші перемоги, підтримують і захищають від усіх негараздів.

Читайте також: Ліс – це місце, де живуть легенди: на Житомирщині в ущелині валуна… виріс дуб. ФОТО

Читайте також: У встановлену житомирськими лісівниками фотопастку попався «чорний» лісоруб

Коли діти продовжують справу своїх батьків, це Боже благословення. Бо це означає, що свою роботу вони виконують гідно, правильно і натхненно. У Ружині проживає родина Новаківських, які вже у третьому поколінні продовжують династію поліцейських. Ігорю Володимировичу є ким гордитись, бо у нього підростає дві доньки, найстарша Анастасія, яка навчається на поліцейського, і менша донька Юлія, яка поки обирає свій життєвий шлях і не відкидає думку, що теж буде поліцейським.

Ігор Володимирович Новаківський, начальник сектору реагування патрульної поліції відділу поліцейської діяльності № 2 Бердичівського районного відділу поліції, розповідає, що його батько, Володимир Дмитрович Новаківський, свого часу працював в органах внутрішніх справ, був командиром патрульно-постової служби міліції в Ружині. Пішов стопами батька і старший син Руслан, який був начальником дільничних інспекторів міліції, зараз на пенсії. А згодом і молодший Ігор.

«Після армії я починав працювати в Києві, в аеропорту Жуляни в патрульній постовій службі міліції. Після того повернувся в Ружин, де п’ять років працював дільничним інспектором міліції, потім була патрульна служба, державна автомобільна інспекція. Після реформи у 2015 році призначений на посаду начальника сектору реагування патрульної поліції у званні майора. На службі вже 23 роки, до вислуги залишилось всього 2 роки».

Старша донька Ігоря Володимировича Анастасія теж продовжує поліцейську династію в родині. Проте усвідомлення, що це насправді її покликання, прийшло до дівчини не одразу:

«Ще в школі я вирішила, що хочу вступати на медичний факультет. Після закінчення Ружинської гімназії обрала спеціальність хіміка-біолога в Київському НПУ імені Драгоманова. Після першого півріччя навчання я зрозуміла, що все це абсолютно не моє. Я не уявляла себе вчителем у школі, не бачила себе у цій професії.

Після того, як склала першу сесію, зателефонувала до тата і сказала, що тут навчатись я більше не буду. Ми подали документи до Національної академії внутрішніх справ».

Анастасія зізнається, що завжди мріяла бути поліцейським. «З самого дитинства я бачила, як тато горів цією роботою. Було дуже важко, ми рідко бачились, бо у тата був тільки один вихідний. Звичайно, зараз уже ситуація змінилась, бо він багато досягнув у своїй професійній діяльності. Мене тягнуло до цього, і в один момент я зрозуміла, що потрібно все змінювати. Я наважилась. Батьки підтримали моє рішення, я поговорила з татом, він запитав, чи я готова, чи зможу осилити всі складнощі цієї професії. Я знаю, що зможу, тому інших варіантів не було». Після вступу до академії Анастасія пройшла конкурс, склала всі іспити з правознавства і історії, вступила ще й до Запорізької академії, поліції. Цей навчальний заклад дає змогу через пів року навчання отримати певну посаду після проходження первинної професійної підготовки. Сьогодні Анастасія закріплена за посадою помічника оперуповноваженого в Києві і має звання рядового поліції.

«Наша родина завжди була дружною. Проте, коли я пішла навчатись на поліцейського, мої відносини з татом стали більш тісними. Ми на зв’язку 24/7, тато постійно підтримує мене, пояснює дуже багато нюансів, радить, як чинити в тій чи іншій ситуації. Коли ми проходили навчання перед отриманням зброї, я повинна була засвоїти і вивчити дуже багато матеріалу. Звичайно, що це дуже складно, особливо коли розуміння ще немає ніякого. Тато пояснював мені кожну статтю, наводив приклади, і я легко все запам’ятовувала».

Читайте також: «Неначе сильно вжалила оса»: У центрі Житомира дівчині на голову з балкону кинули недопалок

Читайте також: На Житомирщині юну дівчину уразила блискавка

Ігор Володимирович зізнається, що анітрохи не хвилювався за свою доньку, коли та вирішила кардинально змінити спокійне життя на небезпечну професію. Він знав, що його Настя обов’язково впорається і досягне успіху. Батькові залишається тільки гордитись і тішитись перемогами своєї дитини.

Євгенія Осаволюк, «Ружинська земля»