Гранітна Малинщина, — ФОТО

Життя має відповідний сакральний смисл, який не завжди можна пізнати і зрозуміти. Проте у цьому ховається значимість і смисл існування людей на цій землі. Так уже склалося, що історія нашого краю відбувається на граніті, оскільки Малин і Малинщина розташовані на Українській кристалічній смузі, яка має ширину близько 600 км і протягається на більш як 900 кілометрів з північного заходу країни від Овруча-Клесова до Азовського моря на південному сході.

Читайте також: У Житомирській області на водоймі втопився чоловік

Читайте також: Камінне село на Житомирщині — одне з численних див української природи

Власне назва «граніт» походить від італійської, що означає «зернистий». Символізм у такій назві, з одного боку, доволі промовистий, оскільки у хліборобських етносів, а слов’яни у своїй більшості належать саме до таких, зерно є ознакою початку життю, символом плодовитості і енергією розвитку. З іншого, камінь є символом непорушності, тверді та сили землі і людей, що проживають на цій території. Як образно зауважив сучасний український поет Сергій Сіваченко:

«Еволюція на граніті.

Очевидна без зайвих умов.

Перероджує мозок і кров

Через призму новітніх графіті».

З геологічної точки зору граніт є інтрузивно-гірською породою кислого складу із зернистою (рівномірною чи нерівномірною) структурою. За розмірами зерна фахівці виокремлюють кілька груп гранітів: дрібнозернистий (розмір зерна польового шпату становить 1-2 мм), доволі дрібнозернистий (1-5 мм), середньозернистий (5-10 мм.), великозернистий (10-15 мм) та дуже великозернистий (до 30 мм). За кольоровою гамою граніти поділяють за забарвленням власне польового шпату, який переважає в самому камені – рожевий, жовтий, зелений, червоний, сірий та інші. При цьому також зауважимо, що граніти відносять до числа міцного і стійкого облицювального каміння, якому притаманна приваблива гама кольорів, яка найбільше виявляється після полірування каміння.

Але цим функціональне призначення гранітів не обмежується. Граніт, зокрема, використовується для виготовлення ряду деталей для спеціальних машин. Так, широке застосування мають гранітні вали в папероробних машинах, бігуни для розмелу вапняного каменю, кислотностійких деталей для обладнання хімічної галузі. Низький коефіцієнт лінійного температурного розширення гранітів дозволяє їх застосовувати їх для виготовлення мірних плит високого класу точності. Дуже широко застосовуються граніти у будівельній сфері.

Обробка каменю людьми в нашому краї розпочалася з давні-давен. Про це свідчать численні артефакти, які зберігаються у місцевих музеях. Проте, промислового розвитку видобуток каміння і його обробки розпочався вже у 1870-х роках, коли відбулась необхідна концентрація капіталів та було досягнуто доволі високого рівня технологій виробництва. І культуру обробку оздоблювального каменю принесли сюди італійські колоністи, які доволі активно переселялись на Волинь та північ Київщини. В нашому краї їх зацікавили родовища в районі сіл Буки та Луки.

Традиції видобутку і оздоблення гранітів у цьому регіоні збереглися і досьогодні. Зокрема, за інтернет-джерел сьогодні районі вищеназваних сіл розробляється три родовища. На всіх видобувається габро – чорний граніт – який має строгий колір і при облицюванні фасаду, може мати занадто темну структуру каменю. Тому, зазвичай, його розбавляють іншим кольором, вставляючи смуги, русти, вставки, кубики та кути з більш світлих каменів! Таких як червоний, сірий, коричневий. Вироби з граніту габро не бувають великих розмірів, оскільки цей граніт дуже тріщинуватість і його структура може не витримати великих розмірів і лопнути під власною вагою. Технічні характеристики буківського габро мають наступні параметри: об’ємна вага: 2820-2950 кг/м3; водопоглинання - 0.12%; міцність при стиску - 241-262 МПа; стирання - 0.51-0.59 г/см2; рівень природної радіації – 1 клас.

Розробка родовищ, так званого, «сірого граніту» в районі Малина та Гранітного припадає на кінець ХІХ - середину ХХ століття. У дорадянський період, невеликі кар’єри закладаються поблизу русла Ірші, з метою видобутку граніту для будівництва чавуноливарного заводу, який практично так і не був запущений в експлуатацію, а згодом його будівлі використовувалися для виробництва паперової маси та паперу. І на сьогоднішній час неподалік від мосту через Іршу, який поєднує праву і ліву частину Малина, можна відшукати залишки цих невеликих кар’єрів.

Більш потужна розробка граніту розпочалася напередодні Першої світової війни неподалік сучасного смт Гранітне. Спочатку кар’єр мав назву Малинського і вже в радянську добу перейшов у підпорядкування ОГПУ-НКВС (звичайно з відповідними наслідками і організаційними моментами системи виробництва). Перше поселення тут було утворене в 1928 році.

Подальшого розширення виробничі потужності та робітничі поселення вже після закінчення ІІ Світової війни. Так, у 1946 році утворюється поселення (хутір) Гранкар’єр, а у середині 1950-х років виникає ще один невеликий населений пункт – Щебзавод. 29 червня 1960 році шляхом об’єднання цих двох поселень утворюється селище Гранітне, а у 1987 році він отримує статус селища міського типу. Головними містоутворюючими підприємствами стають «Пенізевицький кар’єр» та Малинський каменедробильний завод.

Поява останнього була зумовлена відновленням та розвитком Києва у післявоєнний період. Столиця потребувала для цього великих обсягів будівельних матеріалів, зокрема гранітного щебеню. Тому й було прийнято рішення про спорудження такого виробничого об’єкту в районі Малина. Упродовж 1952-1955 рр. вирішувалися організаційні питання та власне спорудження заводу. Наступне п’ятиріччя в історії підприємства характеризувалося його становленням, поступовим нарощуванням промислових потужностей. У період 1961-1990 рр. Малинський каменедробильний завод, який входить до структури державного об’єднання ««Київміськбудматеріали» стабільно нарощує обсяги виробництва, розвиває технічну та технологічну базу, а також соціальну сферу. Якщо в 1961 році було вироблено 173,1 тис. м. куб. щебеню, то в 1986 – 1166, 9 тис. м. куб щебеню. Разом з основним виробництвом розвивається і соціальна сфера – будується житло, стадіон, дитячий садок, прокладаються комунікації. У період 1986-1990 рр. також нарощуються темпи виробництва і в 1990 р. вони досягло 1213 тис. м куб. щебеню. Також продовжувався дальший розвиток соціальної сфери, зокрема в експлуатацію був зданий другий дев’ятиповерховий житловий будинок.

Головним споживачем щебеню, який виробляв, МКДЗ залишався усі ці роки Київ, зокрема його будівельна індустрія. Тому, без перебільшення, як зауважив колись Сергій Диняк, що сучасний Київ побудований на малинському граніті. Відверто кажучи, що й автору цієї статті приємно усвідомлювати, що йдучи вулицями столиці нашої держави відчуваєш частку рідної твердині – малинський граніт.

Проте, період економічної кризи початку 1990-х років не оминув маличан. Зокрема, виробництво щебеню на МКДЗ у 1992 р. становило 1196 тис. м. куб., то в 1994 р. – 775 тис. м. куб. Така ситуація була і на Пинязевицькому кар’єрі та щебзаводі №6 (який входить до структури «Укрзалізниці»). Практично друге дихання у відродження галузі здійснив прихід нового інвестора – Компанія «Юнігран», яка була організована 30 грудня 1996 року. Спочатку до її складу увійшли Коростенський і Пинязевицький кар'єри. У 2002 році до складу «Юніграну» входить Малинський каменедробильний завод. Головними пріоритетами компанії були визначені завдання входження і розширення обсягів реалізації власної продукції на ринку нерудних будівельних матеріалів України, а також просування продукції вітчизняних кар’єрів за кордон, зокрема в Польщу, Литву, Росію та Білорусь.

На сучасний момент в компанії «Юніган» працює понад дві тисячі осіб, задіяно у виробництво понад 300 одиниць техніки, річні обсяги поставки продукції споживачам досягли 5 мільйонів тонн гранітного щебеню. Основними видами продукції є щебінь гранітний різних фракцій, пісок з відсіву дроблення, тротуарна плитка. Незважаючи на такі потужні виробничі досягнення, компанія зберігає потенціал та тенденції до свого подальшого розвитку.

Читайте також: У житомирській лікарні помер підліток, якого вдарило струмом на залізничному мосту

Читайте також: Домогосподарства громади на Житомирщині потерпають від нашестя лисиць

Наприкінці, варто сказати, що далеко не всі проекти у нашому краї мали позитивний розвиток. Для внутрішніх потреб будівництва споруд у сільській місцевості району був закладений і тривалий час працював невеликий кар’єр з видобутку граніту поблизу села Городище, яке в першій половині 1970-х років увійшло до складу Малина. Це виробництво створювало серйозні проблеми як для населення, оскільки воно знаходилося за півкілометра від житлових будівель так і для залізниці, що проходить поруч. У постчорнобильський період цей кар’єр у силу різних причин був закритий. Але з часом він перетворився на зону відпочинку та дайвінгу. Любителі цього виду спорту створили тут єдиний в Україні підводний музей, який приваблює увагу не лише місцевого населення, а й мандрівників з усієї країни. Тому, так звана «калюжа» (як цей кар’єр назвали малинчани) повинна і далі розвиватися як рекреаційно-туристичний об’єкт і бути своєрідною візитівкою нашого краю…

…Нерудна промисловість нашого краю сягає майже сторічної історії і на кожному важливому етапі вона завойовує більш провідні позиції в економічному розвитку краю. Поступово Малинщина стає одним із найпотужніших центрів нерудної промисловості України. Проте, кожний кубометр добутого граніту з малинських кар’єрів ховає і об’єднує в собі людські долі –їх неповторність, складність, багатогранність… Але це вже інші історії, які ще чекають на своє дослідження і висвітлення…

Володимир Студінський 

Джерело: Студінський В.А. Гранітна Малинщина // Соборна площа. – 2021. – 4 березня. – С.9.