Олена Бура: Садочок — це перше важливе уявлення дітей про зовнішній світ. Тут вони по-новому пізнаватимуть світ і життя, — ФОТО, ВІДЕО

А ми продовжуємо розповідати про дитячий садочок №32 у Житомирі, який вже невдовзі відкриє своє двері для дошкільнят.

Нагадуємо, що кореспонденту нашого сайту 0412.ua вдалося поспілкуватися з директором садочку Оленою Бурою і дізнатися про те, на якому ж етапі роботи нині, в якому напрямку планують розвивати заклад та в чому ж його «родзинка».

Першу частину інтерв’ю читайте тут.

— А як ситуація з робочими кадрами? Чи великий нині колектив у Вашому ДНЗ?

— Ми поки працюємо вузьким, маленьким колективом. Спершу здійснюємо, так би мовити, таке перше облаштування — наш заклад після ремонтних робіт, варто й облагородити територію довкола, а не лише всередині. Зрозуміло ж, що неможливо за дуже короткий час зробити все, наприклад, озеленити швидко територію. Для цього в мене працюють дуже старанні, сумлінні, працьовиті дівчата, які облаштовують територію нашого ДНЗ надворі. Роблять все так, як воно має бути. Мені з ними дуже пощастило. Саме їх руками цей садочок вимитий, вичищений.

Щодо педагогічного колективу, то й у цьому напрямку, звісно ж, ведеться робота. Саме підбираю персонал. Але ще необхідно знати дату відкриття, аби вже була конкретика. Будемо вже тоді набирати остаточний штат. Є в мене претенденти, постійно проводжу співбесіди з майбутніми кадрами.

Втім, вже на цьому етапі дійшла до висновку, що є дефіцит з кадрами. Хотілося б, щоб бажаючих працювати було значно більше, щоб було більше претендентів, серед яких можна обрати найкращих. Це я зараз про охочих працювати педагогами в дошкільній освіті.

Якщо говорити про технічні кадри, то в нас у Житомирі не така вже й хороша ситуація з роботами. Наприклад, технічний персонал значно легше набрати, аніж педагогічний колектив. Принаймні, особисто я зіштовхнулася з такою проблемою. Хотілося б, щоб професія педагога була престижнішою. Зокрема, й в дошкільній освіті. Та й заробітні плати у нас які — не забуваймо. Іноді бачиш, як в молодих людей сяють, «горять» очі на співбесіді, а тільки вони почують про заробітну плату, то цей погляд одразу тускніє. Одразу розумієш, що людина дещо розчарована. Але ми й так розуміємо, що чимало в чому наша галузь саме й тримається на ентузіастах, на амбітних людях, які вірять у свою справу всім серцем, не отримуючи при цьому зарплат у «космічних» сумах. І прикро, що так складається.

— З якими ще проблемами довелося зіштовхнутися?

— Особисто для мене це був виклик. Отримавши «кредит довіри» від Департаменту освіти, заручившись їхньою підтримкою мені необхідно було вникати в усі процеси будівництва, трішки опановувати й різні професії. Це була кропітка праця.

Дивлячись вже зараз на наявний результат я задоволена! Воно того варте. Одна річ, коли в тебе чималий колектив і можеш роздати купу доручень, розвантажити себе, аби приділити більшу увагу якимось конкретним процесам. А в мене ж зовсім інша ситуація. Потрібно було братися за все й одразу (ред. посміхається). В таких умовах і працювала. Це був вихід із зони комфорту. Ще й який. Але за цей рік я багато чому навчилася. Пишаюся цим результатом, який вже є!

Але не збираюся зупинятися на досягнутому! Буду тільки розвиватися далі, тільки рухатися вперед. Вже на сьогоднішньому етапі в мене зовсім інші задачі. Наприклад, тепер потрібно здійснити облаштування не лише матеріально-технічної бази та створити комфортні, гідні умови праці. Це, безперечно, важливо. А тепер я ще й хочу вибудувати освітній процес таким чином, щоб освітня діяльність була на найвищому рівні і відповідала прекрасному, сучасному зовнішньому вигляду нашого садочку. Адже важлива і форма, і зміст, як то кажуть. Все має бути на найкращому рівні — і гарний фасад ДНЗ, і хороший освітній процес! Це мій новий виклик.

Можна набрати гарних, фаховий людей-професіоналів, але потрібно їх ще й згуртувати, зробити одним колективом, одним механізмом, однією маленькою родиною — ось що важливо! Колектив має бути ще й дружнім, згуртованим. Це також важливо, як і професіоналізм співробітників.

Отож, мій наступний виклик тримається на трьох китах, скажімо.

• По-перше, згуртувати дитячий колектив. Вкрай необхідна налагоджена робота з дітками, контакт з ними.
• По-друге, працювати постійно з колективом, про що я вже говорила.
• По-третє, не забуваймо й про роботу з батьками. Вона теж дуже необхідна.

Всі ці три кити варто розглядати, всі аспекти врахувати. Роботу потрібно вести водночас у кожному з вищезгаданих напрямків. Отже, хочу, щоб заклад, починаючи від облаштування, завершуючи освітньою діяльністю, був класним, новітнім. Для мене він вже найкращий, адже в нього вкладено душу, чимало зусиль.

— Пані Олено, як налаштовані напередодні старту освітнього процесу, який вже за лічені місяці, сподіваємося, розпочнеться для садочку?

— Дехто з батьків, які давно хотіли потрапити до нашого закладу, вже навіть встигли віддати своїх дітей до школи. Вони дуже довго чекали, що цей садочок все ж відкриється. І трішечки сумно, що вони так і не дочекалися.

Але тепер ми вже дуже рішуче налаштовані. Вже з нетерпінням хочемо поринути в освітній процес і щоб наш ошатний, затишний, яскравий, сучасний, прекрасний садочок наповнився дитячим сміхом! Хочеться, щоб в ньому вже швидше вирував освітній процес! Звісно ж, ми з радістю чекаємо батьків та їх дошкільнят у нас! Нам вже кортить побачити реакцію малечі на цей садочок. Саме для діток, з душею тут все робилося. Поглянемо, як вони сприймуть наш садочок! Якщо це буде захват, якщо сяятимуть очі діточок, то це буде найвищою оцінкою, найбільшою похвалою та нагородою за всі старання усіх причетних до розбудови цього ДНЗ. Хочеться побачити дитячі емоції. Ось, що головне!

Садочок — це перше серйозне, сильне враження, уявлення дітей про зовнішній світ. Тут вони по-новому пізнаватимуть світ і життя. Це перше місце, куди вони, жартома кажучи, ходитимуть, як на роботу. І дуже хочеться, щоб це були яскраві, незабутні, найкращі враження малечі! Саме для цього ми працюємо, докладаючи титанічних зусиль! Тож залюбки усіх чекатимемо вже на відкриті садочку. Дуже хочеться вірити, що це буде якомога швидше!

Розмову вела Катерина Дейнека

Відповідала Олена Бура