Історія Недашок — в унікальній виставці на Житомирщині

На святкуванні Дня села Недашок, що проходило минулої суботи, окрім традиційних нагороджень, концерту, виставок місцевих майстрів та фотозон відбулася ще одна цікава та унікальна подія.

До уваги односельців та гостей (а їх було чимало з інших сіл та міст) була представлена виставка історичних, художньо оформлених матеріалів, що стосуються околичної шляхти та дворянства, потомки якої проживають у недашківській громаді. Створене генеалогічне дерево потомків одного з великих родів Зауської шляхти села Недашки.

19-21 століть, що об’єднало у собі 42 родових (сімейних) дерева. До уваги були представлені також карта населених пунктів Овруцької та Зауської околичної шляхти 16-18 століть з нанесеними позначеннями сіл, де мешкали родові поселення шляхтичів, карта 16-20 століть, яка охоплює родові села та хутори Недашківської шляхти, художньо оформлене зображення хутора Гойч часів другої половини 20 століття, Кодекс честі Шляхтича та багато інших історичних матеріалів. До того ж — багато відреставрованих стародавніх та сучасних фотографій мешканців села.

Читайте також: У Житомирській області розбився легкомоторний літак, — ВІДЕО

Читайте також: На Житомирщині поліція розшукує безвісно зниклу 25-річну дівчину

Автор проєкту виставки — уродженець села Недашки, нині киянин Іван Михайлович Недашківський. З ним — подальша розмова.

— Іване Михайловичу, виставка архівних та фотоматеріалів, представлена Вами на Дні села, неабияк доповнила свято. Результати цієї роботи — вражаючі, як за змістом, так і за кількістю. Адже навіть частина досить цікавих та ємких експонатів ледве вмістилася у фойє місцевого будинку культури. Розкажіть, що відчуваєте, розуміючи, що робота, яка тривала понад п’ять років, нарешті завершена. Чи її ще не завершено?

— Дозволю собі одразу вас поправити. Третину експонатів ми не розмістили через брак місця. А робота була здійснена дійсно колосальна. Її ще до кінця не завершено, вона продовжується. Маємо попрацювати детальніше по історії роду Дідківських, яких в Недашках проживало з давніх часів не набагато менше, ніж Недашківських.

— З чого розпочинався проєкт? Чим доповнювався? Чи вдалося досягнути мети?

— Мети, в основному, досягли. І це приємно. А розпочиналося усе із створення родового генеалогічного дерева — спочатку своєї родини, де мої прадіди, діди, батьки і їх потомки. По закінченні зрозуміли, що інформації не вистачає. Почали цікавитися архівними матеріалами. Наші знахідки вразили настільки, що ми їх опрацьовували декілька років!

— У яких архівах довелося працювати? Яким століттям чи роком датовані найстаріші документи?

— Насамперед, в обласних архівах — Житомирському та Луцькому. Чому Луцькому? Бо недашківська земля, як і прилеглі раніше, входила до Волинської губернії. Щодо документів, це були мет­ричні книжки, «Дело Волынского депутатского собрания о «Дворянском происхождении лиц рода Недашковских», подібні справи і щодо роду Дідківських. А найстаріший документ датований 1570 роком. Він знаходиться у Московському державному архіві Древніх Актів. Цей документ — підтвердження «прав и вольностей» недашківців, підписаний королем Сигизмундом.

— Кому Ви завдячуєте у допомозі з проєктом?

— Найперше, моїй сестрі Тамарі Михайлівні Недашківській, з якою розпочинали роботу. Також вдячний Вік­тору Михайловичу Баранівському — заступнику голови Житомирського земляцтва міста Києва, Василю Івановичу Тимошенку — кандидату історичних наук, директору міського краєзнавчого музею, Інні Андрійцевій — талановитому дизайнеру, кот­ра допомагала розробляти концепцію стилю документів та надала багатьом роботам дизай­нерський привабливий вигляд. Велика подяка за надання значної допомоги кандидату історичних наук Наталії Олексіївні Білоус та кандидату історичних наук Олесі Іллясевич. Дуже великий обсяг роботи був виконаний моїми синами — Володимиром та Олександром, а також братом Миколою, які надали допомогу у виконанні значної частини цієї багаторічної титанічної праці. Велика шана та подяка всій команді.

— Знаю, наразі Ви плануєте видати ще й книгу. Про що вона?

— Матеріали стосуються історії села Недашки від часів Київської Русі, литовської доби, часів Речі Посполитої, царської Росії, радянської доби і до сьогодення. До того ж ми працюємо над історією школи, колгоспу, підприємства «Сільгосптехніка» та історією самих мешканців села.

— Прізвище Недашківський — досить поширене. Кажуть, Недашківських є декілька тисяч. І це лише в Україні. Та й за кордоном їх чимало. Чи доводилося Вам спілкуватися з кимось на тему роду або родини? Чи цікаво їм це?

— Так, Недашківських дуже багато. Мені часто телефонують вихідці з Недашок, котрі проживають в Україні та за кордоном — з Москви, Іркутська, Кемерово, Севастополя. Ізраїлю, Канади, Італії, Польщі. Ми не лише спілкуємося, а й допомагаємо один одному з історичними документами, обмінюємося інформацією.

— Чимало роботи, певне, вдалося зробити й завдяки жителям недашківської громади. Як односельці сприйняли Ваші задуми? Якими матеріалами вдалося доповнити проєкт?

— Мої земляки ділилися спогадами для написання книжки, давали дуже цікаві історичні документи та фотографії, які потім реставрували, описували. Історія пережитого — дуже цінна...

— Який період, на Вашу думку, найскладніший в історії Недашок та його мешканців?

— Досить непросте запитання... Думаю, це війна, коли гинуть люди, коли нещастя в домівках, діти залишаються сиротами, а жінки — вдовами. На жаль, були такі часи і в Недашках — після жовтневої революції 1917-го року. Тоді нова влада почала боротися зі своїм же населенням, відбулося так зване розкуркулення. Насправді було знищено справжнього господаря. Людей зі своєї землі, зі своєї домівки позаганяли в колгоспи, а незадоволених примусово відправляли в Сибір, Калиму, Казахстан на роботи. Хто відкрито виступав проти такої влади, за рішеннями так званих «трійок» розстрілювали без суду. У 1938 році розстріляли і мого діда — Івана Григоровича Возненка, тільки тому що його сім’я мала власне господарство, в тому числі 14 гектарів землі, 5 корів, 3-є коней. На час розкуркулення він відкрито виступив проти таких дій нової влади. Моя бабуся Марія залишилася вдовою, двоє діточок — сиротами. Таких випадків тільки по нашому селу — десятки. Багато хто відсидів великі терміни в тюрмах. Також велике горе принесла війна 1941-45 років. Тільки з нашого села додому не повернулися більше ста мешканців.

— Так, сторінки історії — нерідко сумні, мало того, — трагічні... Але повернімося до виставки. Наразі її матеріали переїхали до Києва. Чи думаєте їх ще десь презентувати? Може, маєте плани?

— До мене вже звернулися деякі мешканці овруцької громади з проханням показати хоч частину матеріалів. Там фактично представлена і частина історії овруцької околичної шляхти, адже наша територія відносилася свого часу до Овруцького уїзду.

У подальших планах зробити музей поліського села та околичної шляхти Недашок. Хочемо, щоб Недашки мали свій герб та прапор. Працюємо над цим питанням. Чому б ні?

— І наостанок. Як ставилася сім’я до Вашої історичної справи у ході її підготовки? Адже вона тривала не рік і не два.

— З розумінням. Допомагала, як могла і чим могла. Недашківці це — Недашківці. Інакше не може бути...

Записала Маргарита Тарасюк

Джерело: «Малинські новини»

Читайте також: У Житомирській області розбився легкомоторний літак, — ВІДЕО

Читайте також: На Житомирщині поліція розшукує безвісно зниклу 25-річну дівчину