У 1840 році тут існувала найбільша на Волині кузня, – захоплююча історія палацу Терещенків в Денишах

Палац Терещенків у Денишах – досить відома споруда і на просторах інтернету її руїни вже відфотографовані з усіх можливих ракурсів. Зі свого автор цієї публікації Alex Vasechko спробував поєднати нечисленні фото палацу в період його розквіту із сучасним станом, а також розширити ту коротку довідкову інформацію, яка гуляє від сайту до сайту з невеличкими змінами.

1. У околиці села Дениші знаходилися поклади залізної руди, тож ще у 1840 році тут існувала найбільша на Волині кузня, заснована графом Августом Билинським. Пізніше тут був побудований завод, який у 1887 р. відсвяткував свій ювілей – виробництво мільйона пудів сортового заліза. Але у 1888 р. на заводі відбулася пожежа і від заводу залишилися лише руїни. Тож тогочасні власники, які розорилися, вирішили продати землі в Денишах.

Читайте також: У Житомирі дев’ятикласник придумав для бабусі «сонячну кухню» та пропонує енергоощадливе освітлення фонтану на Польовій

2. У 1910 р. маєток у Денишах придбала Надія Володимирівна Терещенко, друга дружина Федора Артемійовича Терещенка (середнього сина Артемія Терещенка, який першим започаткував багатство роду). Заплатила вона чималу суму – 312 500 рублів. Приміром, на віллу в Каннах на поч. 1910-х рр. було витрачено 150 000 рублів. Але інші маєтки на Україні, які купували спадкоємці Федора Артемійовича в цей період, коштували дорожче денешівського. Чому ж на той час маєток у Денишах коштував удвічі дорожче канського? Бо, на відміну від маєтку у Франції, разом із ним йшли сільськогосподарські землі, які приносили стабільний прибуток, у той час як каннський слугував тільки для відпочинку.

Палац мав слугувати місцем збору усіх членів родини померлого Федора Артемійовича – там були кімнати не тільки для господині, а й для родин її трьох дітей:

- Федора, який мав власний маєток у селі Червоне Андрушівського району;

- Надії - заміжньої за дипломатом В. В. Муравйовим-Апостолом-Короб'їним;

- Наталії - заміжньої за повітовим преовідником дворянства С. С. Уваровим, якій згідно з заповітом у 1899 році у Турчинівці почали будувати власний палац.

Також у маєтку була кімната для племінниці Федора Артемійовича - Ольги Ніколовні, доньки Ніколи Артемієвича Терещенка, старшого брата Федора. Ольга залишилася несімейною, тому опікувалася дітьми свого улюбленого дядька Федора Терещенка і мешкала в його родині, в київському особняку по вул. Терещенківській, 9, хоча за заповітом батька володіла власним будинком по вул. Терещенківській, 13.

Всього у будинку було 40 кімнат.

3. Про розкіш денишівського маєтку цукрозаводчиків ходить багато легенд та чуток, про які, зокрема, ви можете дізнатися зі щита поблизу сучасних руїн. За однією з легенд підлога у палаці була викладена золотими монетами, покладеними на ребро, щоб бува не наступити на монарший профіль, який карбувався на монетах. За іншою ж версією підлога виконувала функції верхньої частини величезного акваріуму. Ще за однією легендою поблизу маєтку була цукрова гірка, з якої, як по снігу, з’їжджали на санчатах.

Проте кожна з цих легенд має дуже мало спільного з реальністю.

Так, легенди про підлогу із золотих монет часто приписують багатьом родинам, чиє ім’я тоді асоціювалося із багатством. Наприклад, в Україні схожа легенда ходить про палац графів Бадені в Коропці на Тернопільщині.

Так само не сходиться із акваріумом. Хоч креслення будинку не збереглися, але зберіглася переписка архітектора Павла Голландського з Надією та Ольгою Терещенко. Про акваріум там ні слова, але листи, навпаки, підтверджують, майбутні домовласники брали найактивнішу участь у формуванні образу своєї оселі й були економними та розважливими господинями. Тому для підлоги - та й палацу - використовувався відносно новий матеріал - бетон.

Про гірку з цукру – теж малойомвірно, але тут історія має деякі реальні підстави. Так старший син Ніколи Терещенка, Іван, сватався до дочки командира полку Єлизавети Саранчової. Батько нареченої пообіцяв справити весілля з першим снігом. На ранок на дорозі до будинку Єлизавети лежали замети – Іван висипав на вулицю гори цукру. Ця марнотратна витівка вкрай не сподобалася Терещенку-старшому. Він змусив сина піти у відставку з керівництва "Товариством цукрових і рафінадних заводів братів Терещенків" та відправив до Європи навчатися й збирати твори мистецтва.

4. Будівництво та оздоблення палацу в Денишах завершилося в 1913 році. Крім садиби господарів, до Денешівської економії входили казарма, школа, стайні, магазин, коровник, каретний сарай, цегельний завод, лістництво. А вже за чотири роки була складена «Опись разграбленного в 1917 г. имущества и продуктов из господского дома и усадьбы». Йдеться, переважно, про псування інтер’єру та грабіжництво: вибиті вікна та двері, розбиті мармурові каміни, поламані меблі.

Будинок стояв у запустінні, почав розвалюватися, а цеглу та залізо місцеві мешканці потроху розбирали для власних потреб. Чому так сталося? Однією з основних причин стало те, що будівлю не взялася використовувати жодна з місцевих установ. Це легко прослідковується на прикладі інших маєтків Терещенків у цьому регіоні:

- у палац Бержинських-Терещенків в селі Андрушівка місцеві жителі організували школу, і вона досі діє, а будівля стоїть;

- палац Ґрохольських-Терещенків у селі Червоне спочатку став притулком для безпритульних дітей, потім – фабрично-заводським училищем. Будівля почала занепадати й руйнуватися після переїзду училища до ново будівлі, але стан палацу значно кращий, аніж у Денишах;

Читайте також: У яких лікарнях Житомирської області безоплатно лікують інсульт, — ПЕРЕЛІК МЕДЗАКЛАДІВ

- у палаці Уварових-Терещенків у Турчинові спочатку організували робітничу школу, нині там Турчинівський професійний ліцей.

На відміну від цих випадків, майже нічого не залишилося від палацу Шодуара-Терещенків у селі Івниця, і зовсім нічого – від будинку садиби Терещенків у Шпитьках (про маєток у Чорнорудці ходять лише досі нічим не підтверджені згадки).

Alex Vasechko, RUЇNИ UKRAЇNИ