Валентина Паламарчук: У своїх збірках я намагаюся пробудити в кожній «їй» почуття незламності, стійкості, любові до себе

Її душа наповнена красою.

Не кожен день щастить зустріти людину, яка серцем чиста та відкрита всьому світу… Однак така добра, ніжна, творча жінка, душа якої підкорює кожного, живе в Карабчиєві. У свої двадцять чотири роки Валентина Паламарчук ще не досягла всіх поставлених висот, однак зуміла здобути вищу освіту, народити чудову донечку, стати вправним масажистом, та найголовніше – здійснити мрію – видати збірку власних віршів та есе «Її Еверест».

Творчість у душі Валентини панувала завжди, рядки віршів легко лягали на аркуш паперу, а в голові зароджувалися все нові й нові ідеї. Вірші Валентини Паламарчук неодноразово друкувалися у ра- йонній газеті, ними захоплювалися вчителі та її друзі.

Та найбільше дівчина почала писати, коли не стало їх тата: тоді хотілося у кожному рядку звернутися до нього, розповісти про наболіле. Надихає дівчину на творчість і мама, у кожному оповіданні Валя пише про «неї» – маму, жінку, берегиню домашнього вогнища. Розповідає про красу та неповторність.

– У своїх збірках я намагаюся пробудити в кожній «їй» почуття незламності, стійкості, любові до себе. Багато віршів присвячено батькові, написано на згадку про нього. Є вірші про доньку, яка для мене є мотиватором, силою для розвитку та самовдосконалення. Взагалі кожна важлива подія, яка залишила відбиток в моєму серці та в душі, ставала об’єктом творчості. Одного разу мені сказали, що римувати кожен може, це не дуже складна наука, але для мене важливим є не римування, а передача суті. Кожен мій вірш – це окремо прожите життя, чиєсь або моє. У кожному творі чи есе я хочу донести суть життя, – розповідає Валентина Паламарчук.

Сама Валентина із звичайної сільської родини: тато Андрій Павлович довгий час працював агрономом, а мама Галина Васи- лівна – обліковцем. Обоє навчалися у Верхівнянському технікумі, одружилися, придбали гарний новий будинок, народили двох доньок, у любові й добрі виростили їх, викохали та дали путівки в життя.

Валентина, закінчивши школу, вступила до Київського національного університету технологій та дизайну, тоді й виникло перше бажання видати збірку «Предивні звуки моєї душі». У збірці дівчина писала про батьків, про любов, про швидкоплинність життя.. Згодом вийшла заміж, народила дитину і творчість відійшла на задній план. Тому друга збірка віршів і есе «Її Еверест» вийшла вже у 2021 році.

– Пишу про людей, про життя, але в основному – про себе. Кожен твір чи вірш – це окремо прожита історія чи емоція. Я не зупиняюся. Усе, що я роблю в своєму житті, – це все я, це окрема моя частинка, – ділиться авторка книжок.

Нині гідним прикладом та вірною підтримкою у житті Валентини є її старша сестра Наталія. Вона не лише вислухає, а й дасть слушну пораду. Вона є головним її критиком, на якого Валентина не ображається, а навпаки поважає її думку. Яскраві емоції та багато нових ідей приходять завдяки дворічній донечці Полінці, адже хто, як не донька, робить серце добрішим, розум – щирішим, а душу – красивішою.

Валентина, хоч і живе у Карабчиєві, та все ж не зупиняється на досягнутому: вона пройшла безліч курсів, освоїла багато практик. Її творча душа нині поєднується з силою, адже вже чотири роки Валентина робить людям лікувальні масажі. Та й на цьому жінка не зупинятиметься, каже, що в майбутньому планує відкрити власний масажний кабінет та продовжувати творчу діяльність.

Наталія Ступак, «Ружинська земля»