• Головна
  • Спогади 90-річного ювіляра з Житомирщини: Поки з Лісового доходив до школи в Головках — хліба і сала вже не було
ДОВГОЖИТЕЛІ
10:38, 17 лютого 2022 р.
Надійне джерело

Спогади 90-річного ювіляра з Житомирщини: Поки з Лісового доходив до школи в Головках — хліба і сала вже не було

ДОВГОЖИТЕЛІ
Спогади 90-річного ювіляра з Житомирщини: Поки з Лісового доходив до школи в Головках — хліба і сала вже не було

Днями Олександр Васильович Ровнер (на знімку) з Маклаївки відсвяткував 90 років. Це було справжнє свято, адже до його чепурної хатини приїхали доньки, онуки, правнуки, завітали гості — голова Чоповицької громади Михайло Філоненко та директор КУ «Центр надання соціальних послуг» Людмила Дученко, щоб подякувати за багаторічну сумлінну працю, недоспані ночі, мозолясті й натруджені руки, виховання прекрасних двох доньок.

Ювіляру, який своєю підтягнутою фігурою нагадував спортсмена, бажали довгих років життя, прихильної долі, Божого благословіння та міцного козацького здоров’я.

Читайте також: Дмитро Котов на фото з побратимами: «У нас хоч і одна нога на трьох, зате п'ять міцних рук і три гарячих серця»

Розчулений увагою дідусь, витираючи непрохану сльозу, у свою чергу також всім побажав миру й добра і почав пригадувати молоді роки.

— Народився я у Лісовому у багатодітній родині, де було 11-ро дітей. Непросто було нам жити, бо всі хотіли їсти. Тому я, як один із найстарших у сім’ї, разом із братами і сестрами були змушені вже з 11-ти років орати людям городи, випасати худобу, а через рік працював їздовим, щоб заробити на шматок хліба і кварту молока. В голодні роки виручало те, що мій батько був непоганим майст­ром-чоботарем і кравцем: шив взуття та одяг, лагодив чоботи односельцям, тож мали сякі-такі гроші. У школу я ходив сім кілометрів пішки аж у Головки. Тоді, пригадую, мама покладе хліба з салом в торбину, але поки дійду до школи, його вже немає.

Я закінчив 5 класів. Коли мені було 9 років, почалася війна… Важко згадувати ті роки, бо багато загинуло односельців від голоду, чимало вбили фашисти.

Олександр Васильович не мав часу сидіти, склавши руки. Скільки себе пам’ятає, все життя трудився на фермі, в колгоспній будівельній бригаді, де відбудовував короварники у Червоному Лані та Жовтневому, а згодом будинки в Головках.

З дружиною Анастасією Дмитрівною прожили багато років у мирі та злагоді, як кажуть, душа в душу. Останніх 18 років, відколи вона відійшла за життєву межу, Олександр Васильович проживає сам. Часто навідуються онука Оксана та правнук Руслан допомогти прибрати в хаті, привозять ліки, продукти.

Він має двох доньок Валентину, котра живе в Чоповичах, та Лідію, що мешкає в Маклаївці. А ще — чотирьох онуків, трьох правнуків та одну праправнучку.

Своїх дівчат і онуків батьки змалку вчили любити людей і працю, жити за заповідями Господніми, нікому не робити зла і не заздрити.

Коли вони всі збираються в його хаті, де панує особ­лива аура, можна почути й улюблену «Ой, за гаєм, гаєм...», яку ніжним тенором затягує Олександр Васильович.

Дідусь любить співати, має чудовий голос. А ще полюб­ляє, щоб скрізь був порядок і чистота, залюбки готує їсти.

— Такого борщу, котлет, голубців, холодцю, що приготує наш тато, не приготуємо й ми, — жартує донька Лідія. — Він на кухню нас не впускає, переважно чаклує там сам.

Незважаючи на проблеми зі здоров’ям, ще й зараз дідусь садить шість соток картоплі, городину, які потім обробляє, навчаючи ще й онуку, як потрібно правильно доглядати за городом. Копає картоплю дідусь переважно сам, бо хоче бачити результати своєї праці. А у вільний від роботи час любить почитати «Малинські новини», свою улюблену газету. Слухає новини, цікавиться політикою, життям села.

— Болить зараз душа за ті розвалені короварники та приміщення ферм, що будував своїми руками, де колись вирувало життя, утримували багато худоби: поросят, коней — каже Олександр Васильович. — Погано, що нині в нас у селі немає свого магазину. Та й з балонним газом проб­леми, немає аптеки. Але то — не основне. Головне, щоб закінчилася війна на Сході та нарешті порозумілися наші керманичі, щоб не почалася нова війна, закінчився клятий коронавірус, і ми всі змогли, як завжди, весною вийти до матінки-землі, посадити і посіяти, щоб був хліб і до хліба. Більшого нам не треба…

Джерело: «Малинські новини»

Читайте також: На Житомирщині з’явилася ще одна затишна та атмосферна рекреаційна ділянка — «Бистрик», — ФОТО

Спогади 90-річного ювіляра з Житомирщини: Поки з Лісового доходив до школи в Головках — хліба і сала вже не було, фото-1
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#довгожитель #житомирщина #житомирська #область #ювіляр #ювілей #новини #інформація #90 років #житомирянка #місто #житомир #поліція #ветеран #ветеран поліції #довгожителі житомирщини #довгожител малинщина #новини житомира #новини житомирщини
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Оголошення
live comments feed...