На Житомирщині 1 липня жінки «битимуть коршака»

Цього року Петрівський піст у православних і греко-католиків починається 1 липня. Настає за дев'ять тижнів після Великодня, завершується на церковне свято Петра й Павла — 12 липня. Триває від шести до двох тижнів, залежно від того, рання чи пізня була Пасха, повідомляє "Газета по-українськи".

Колись так казали: "Петрівка — голодівка". Бо все зі старого врожаю вже поїдять, а новий ще уповну не дозріває, то дуже тяжко той піст було тримати. Не те, що нині — все в магазині є цілий рік.

На Поліссі з початком Петрівки жінки виганяли курей з курника чималим дубцем, намагаючись щосили поцілити квочку по спині.

Вважали поганою прикметою, якщо в перший день Петрівки яструб вхопить каченя чи курча — ціле літо розриватиме птицю, в хазяйстві будуть великі втрати або навіть хтось помре в сім'ї. Тому господиня того дня пильнувала яструба в небі, три-чотири рази повторюючи заклинання. Ввечері хустки й полотно кидали на грядки. Вірили, що це оберігатиме від шкідників капусту і вона в'язатиметься в тугі качани. Капуста, яка не зав'язалася, називається "шуляк".

На Поліссі з початком Петрівки жінки виганяли курей з курника чималим дубцем, намагаючись щосили поцілити квочку по спині. Якщо вона злякається і принишкне — погана прикмета: коршак ціле літо тягатиме курей. Якщо обтруситься і не настрахається — всіх курей удасться зберегти.

А в селах Народицького району Житомирщини в перший понеділок Петрівського посту господині збиралися за селом "бити коршака".

— На лузі збиралися усє — і стариє, і малиє — повно. Да тольки одниє жонки, без мужиков, — розповідала 2003-го тоді 84-річна Катерина Курочка із села Межиліска того району. — Бралі випівку, закуску, да йдуть грать: представляють, як коршак ганяється за курчатами, дак так ганяліся одна за одною. Як поймають ту, що була за коршака, дак натовчуть її — шо, мовляв, не хапай наших курчаточок. А тоди другая стає за коршака, і ту ловлять і б'ють, ніби коршака. І так увесь день чванятса.

Ольга Гордін, якій тоді було 80, із сусіднього села Великі Міньки, розповідала, що в них збиралися "бити коршака" біля річки й обов'язково намагалися загнати "коршака" у воду:

— Маладиє цього зараз не роблять, коліс дак увесь день його "били" — гралися так. Тому, мабуть, на перший день Петровкі кажуть, шо це — Розигри. А такіє, як я, п'ять-шість жонок і зараз збираємося "коршака бити". Да ужо тут не будеш плигать, а токі шо випілі да закусілі, шоб вон шкоди нам не робив. Да обліла одна одну водою, да і всьо.

Випиваючи, жінки примовляли до чарки:

— Дай, Боже, здоров'я, щоб нас коршаки не знали, щоб нам кури водились, а курчата лупились!

"Биття коршака" колись закінчувалося в корчмі. Чоловікам заходити туди було заказано. Якщо ж з'являвся сміливець, то жінки чіплялися до нього:

— Купи чарку, або штани розірвем.

Чоловіки зазвичай погоджувалися, щоб не мати сорому на все село.

Хижі птахи — коршак, яструб, шуліка — за язичницьких часів уособлювали ворожі людині сили, що несуть смерть всьому живому. За це їх називали чорними птахами.

До речі, догляд за свійською птицею повністю лежав на жінках. Гроші від продажу яєць, а також курей, качок, гусей залишала собі, не звітуючи чоловікові, на що їх витратила. На них зазвичай справляла обновки собі й дітям, купувала прикраси.