Конарщики, або історія подружжя, похованого на Польському цвинтарі в Житомирі

КРАЄЗНАВСТВО

КОНАРЩИК

Польський національно-визвольний рух проти Російської імперії зазвичай асоціюється з Листопадовим повстанням 1830-1831 років, але опір продовжувався і після його придушення, зокрема, через діяльність таємних патріотичних організацій. На території України, Литви та Білорусі діяли відділення «Союзу польського народу».

За його членами закріпилася назва – «конарщики», що походить від прізвища одного з очільників союзу, Шимона Конарського, учасника Листопадового повстання. У 1835 р. він нелегально перетнув австро-російський кордон та оселився у с. Лісове Луцького повіту на Волині. Значну частину членів «Союзу» становили студенти Київського Університету, він мав свої філії у різних містах, в тому числі у Житомирі, Бердичеві, Кременці.

Читайте також: Житомирщина вражає: в мережі з’явилися світлини неймовірного "озера-кита", — ФОТО

Програма «Союзу» передбачала підготовку нового повстання, мета відповідно до статуту - безумовне утвердження рівності і добробуту членів польського суспільства. Передбачалося, що українці будуть мати рівні права з поляками. У 1838-1839 діяльність організації була викрита царським урядом. Шимона Конарського було розстріляно.

Інших учасників чекала така ж доля. Серед них був Юстиніан Руцінський, син волинського шляхтича-землевласника. За чотири місяці до арешту він одружився на 20-річній Люції, доньці адвоката Ігнація Міллера. Її ім’я нам відоме, перш за все, у зв’язку з музикантом Юліушем Зарембським, адже саме вона, талановита піаністка та педагог, підготувала його до вступу до Віденської консерваторії.

Але ще є інший бік її особистості – самовідданої дружини, що всіма силами боролася за спасіння свого чоловіка. Вона піклувалася за Юстиніана під час його піврічного перебування у київській в’язниці, хоча бачитися особисто їм дозволялося рідко. У 1839 році Юстиніан був засуджений до смертної кари, яку замінили на каторгу. Відбував її у різних місцях, згодом вийшов на поселення у с. Щукіно під Іркутськом, а у 1842 р. був переведений до Туринська (нині Свердловська область), куди до нього переїхала дружина. Пізніше він дізнався, що його звільнення від каторжних робіт виявилося можливим завдяки Люції: за помилування, що формально було приурочене до одруження однієї з царських осіб, вона мусила дати київському генерал-губернатору Д. Бібіківу тисячу рублів. У засланні Люція допомагала іншим каторжникам, зокрема піклувалася за дочок Еразма Клєчковського, що народилися у засланні.

Після повернення до Житомира, вже у поважному віці Юстиніан Руцінський напише свої спогади, які є цінним джерелом інформації щодо етапування засланих поляків, опису їх життя під час перебування у Сибіру, їх вкладу у просвітництво місцевого населення. Подружжя поховане на Польському кладовищі Житомира, за каплицею Св. Станіслава, неподалік від брата Юстиніана, Ксаверія Руцінського, що був засланий до В’ятки за участь у Січневому повстанні 1863 р.

Наук. співробітник відділу фондів Д. Шміло

Джерело: Житомирський обласний краєзнавчий музей

Читайте також: На Житомирщині майстер створює із скляних відходів вітражі, — ФОТО

Підписуйтесь на нас у соціальних мережах, ще більше оперативної інформації тут: