Юна спортсменка з Житомирщини у складі збірної України з вільної боротьби візьме участь у чемпіонаті світу в Італії

Переїхала з Пісківки у Малин, щоб займатися вільною боротьбою

Забігаючи наперед, хочеться сказати: цей матеріал — про перемогу. Про перемогу над собою, над суперником на борцівському килимі, і, про найбажанішу перемогу, яку усі ми з таким нетерпінням чекаємо. Сказано так тому, що попри війну в Україні і новини з фронту, оповиті чорними стрічками, у нашому місті продовжується життя, діти радують нас своїми досягненнями: хтось — у навчанні, хтось — у спорті, - йдеться в матеріалі «Малинських новин».

Як от, приміром, 16-річна малинчанка, вихованка ДЮСШ відділу вільної боротьби Єлизавета Кулаківська (на знімку). Днями її тренер Олексій Федорчук поділився гарною новиною: наприкінці липня вона у складі збірної України з вільної боротьби візьме участь у чемпіонаті світу, який проходитиме у столиці Італії Римі.

Тож сьогодні хочеться розповісти про спортивну гордість Житомирщини — Єлизавету, про її жагу бути кращою і першою, а також про її мрії, які, хочеться вірити, обов’язково здійсняться.

Якби ви побачили Лізу в будь-яких типових життєвих обставинах, точно відмітили б її тендітність: висока, худорлява, з витонченими рисами обличчя, якоюсь загадковою іскоркою в очах. Звичайна дитина, з грайливим заплетеним волоссям, мабуть, мала б займатися дівчачими хобі, на кшталт малювання чи танців. Проте перед нами — неодноразова чемпіонка з вільної боротьби різних рівнів: від найнижчих — районних та обласних, до найвищих — чемпіонатів України та Європи. Непогані результати Єлизавета показала і на чемпіонаті світу, посівши восьме місце. У її скарбничці — десятки нагород, відзнак та подяк, зокрема й від обласної ради у номінації «Лауреат спортивного 2021-го року з олімпійських видів спорту». А почалося усе, можна сказати, випадково...

— Наша родина раніше проживала у Пісківці, — розповідає Єлизавета. — Там я прикипіла душею до вільної боротьби. Якось разом із братом, який займався цим видом спорту, прийшла на тренування. Рома мав невелику вагу, тож важко було підібрати йому суперника для спарингу, тому тренер запропонував мені позмагатися із братом. Відтоді, як кажуть, я — на борцівському килимі. А це немало-небагато — десять років.

Ліза вперше узяла участь у змаганнях з вільної боротьби у 2012-му році. Це був турнір на призи срібного призера ХХХ Олімпійських ігор Валерія Андрійцева, що проходив у Малинській ДЮСШ. У тих змаганнях Єлизавета виборола перше місце у своїй ваговій категорії. Тоді дівчинка вперше була окрилена перемогою, а тренер, котрий інтуїтивно відчував, що з цієї юнки буде толк, укотре переконався, у Єлизавети — великий потенціал і перспектива: вона поворотка, сильна, цілеспрямована, швидко приймає рішення. А ще дівчинка має спортивний азарт і хватку переможця.

— У 2015-му році наш тренер Олексій Євгенович переїхав жити у Малин, — розповідає Єлизавета. — Проте ми з братом все одно не полишили тренувань, які на той момент проходили у клубі на ГМП в Малині, і приїжджали з Пісківки на заняття. Попри довге добирання ми не пропустили жодного тренування. Нас не зупинила навіть коронавірусна пандемія. А потім мама вирішила, що і ми маємо перебратися з Пісківки у Малин. Більшою мірою це було заради того, аби ми з Ромою мали можливість відвідувати Малинську ДЮСШ, займатися вільною боротьбою.

Наполегливі заняття, виснажливі тренування не могли не дати гарних результатів — у 2017-му році Єлизавета разом із Ромою стали чемпіонами України. У якійсь мірі брат навіть був у тіні слави своєї здібної сестри. Проте це його не засмучувало, нав­паки розпирало від гордос-­

ті, що Ліза займає перші сходинки спортивного п’єдесталу. Частенько, аби допомогти їй підготуватися до чергових змагань, ставав з Лізою у спаринг.

— Мене не лякає, коли бачу перед собою на борцівському килимі сильніших суперників, — говорить Єлизавета. — Скажу навіть, чим сильніший суперник, тим цікавіше. Головне — перемогти свій страх, побоювання, невпевненість у своїх силах. Крім того, у вільній боротьбі часто усе вирішують останні секунди. Так, приміром, сталося на чемпіонаті України, де моєю суперницею була трикратна чемпіонка нашої країни, бронзова призерка світу Анастасія Польська з Кривого Рогу. Я й на мить не сумнівалася, що покладу її на лопатки, і перемогла, набравши утричі більше балів.

Ліза у жодній сутичці не поступилася своїм сильним суперникам і на чемпіонаті у Софії в Болгарії, здобувши там першість, виборовши титул чемпіонки Європи і піднявши на борцівській арені прапор України. А ще через місяць Ліза виборола бронзу у змаганнях європейського рівня. Знову піднятися на найвищу сходинку п’єдесталу завадила травма коліна.

— З цією травмою мені довелося виступати й на чемпіонаті світу, — розповідає Єлизавета. — У перервах між сутичками мені обкладали коліно капустяним листям, аби зняти набряк. Звісно, можна було б відмовитися від змагань. Проте навіть у думках такого не допускала, бо довго разом із тренером готувалися до цього чемпіонату. Довелося боротися з сильними й гарно підготовленими суперниками: спочатку — чемпіонкою світу, індускою, потім, у другій сутичці, — бронзовою призеркою, американкою. Третій раз вийшла на борцівський килим разом із суперницею з росії. Мені таки вдалося набрати 250 балів.

Нині Єлизавета міркує по-дорослому, виважено і помірковано: усі ці чемпіонати — лише сходинки, що ведуть її до основної мети, олімпійських ігор 2028-го року.

— Моя заповітна мрія — узяти участь у цих змаганнях і підняти на борцівській арені прапор України і стяг нашого рідного Малина.

Ще у Лізи є одна ціль — стати тренером з вільної боротьби. Інакше, мабуть, бути не може, адже поряд із нею — гарний прик­лад, її тренер Олексій Євгенович. А ще — мама і брат, котрі в усьому підтримують Лізу, уболівають за неї й щоразу під час змагань тримають кулачки доти, доки суддя, віддаючи перевагу між суперницями на борцівському килимі, не підніме руку Єлизавети на знак перемоги.

Триматимемо за тебе, наша гордосте, кулачки і ми всі. Нехай спортивна удача буде на твоєму боці!

Джерело: «Малинські новини»