«Блакитноокий бородань»: (не)відомий Михайло Косач

Хто читав біографію Лесі Українки, знає про "Мишолосіє" - жартівливе ім'я, яким у дитинстві називали її та старшого брата Михайла. Коли інші діти чубилися, ці були друзями "нерозлийвода". Так склалося, що Михайла Косача й досі згадують лише як родича знаменитості. Нерідко забуваючи про його таланти і досягнення.

В англійській мові є вираз "self-made man" - "людина, яка зробила себе сама". Так можна охарактеризувати Михайла. Усього досягав сам і своїм розумом.

У дитинстві Михайло був "маминим мазунчиком". Олена Пчілка його "найбільше любила" і "попросту обожнювала". Із своїх 6 дітей лише його сама годувала груддю.

У свої 10 він переспорив російського історика Дмитра Іловайського у питанні про "княжу Русь Червоноруську". "О, это у вас растет какой-то дока. Посмотрите, как он знает украинскую историю!" - дивувався чоловік.

Завдяки гарній підготовці його відразу зарахували до 5-го класу класичної гiмназiї у м. Холм тодiшньої Люблiнської губернiї (нині - м. Хелм, Польща). Навчання завершив зi срiбною медаллю.

Упродовж 1888 - 1891 рр. Михайло був студентом Київського імператорського університету св. Володимира (нині - КНУ ім. Тараса Шевченка). Два роки навчався на математичному відділі фізико-математичного факультету. Під час сесії не склав екзамен з математики, а потім не з'явився й на інші. За однією з версій, причиною стали систематичні прогули. Хлопця залишили на повторний рік, проте свого звичного способу життя він не змінив. Отримавши прочухан від батька, перевівся до іншого вишу і досяг там успіху.

З 1891 по 1901 рр. проживав в Естонії. Навчався в Дерптському (Юріївскому) імператорському університеті (нині - Тартуський університет) на фізико-математичному факультеті. У 1894 р. закiнчив математичний відділ (отримав звання "действительного студента математики"), а через рік - фiзичний (зі званням "кандидата фізики"). Захистив магістерську дисертацію "Отражение света в кристаллической одноосной среде".

В університеті працював приват-доцентом, асистентом фізичної лабораторії. В Тартуській жіночій гімназії викладав фізику і математику.

Упродовж 1901-1903 рр. працював приват-доцентом на кафедрі фізики і фізичної географії Харківського імператорського університету (нині - ХНУ ім. В.Н.Каразіна). Читав такі навчальні курси: загальна метеорологія; електростатика; механічна теорія тепла; електродинаміка і електромагнетизм; рентгенівські промені. Брав участь у роботі Харківського математичного товариства та Товариства фізико-хімічних наук.

Завідував магнітно-метеорологічним відділенням фізичної лабораторії кафедри фізики та університетською метеостанцією. Друкував огляди та статті на метеорологічну тематику у віденському журналі «Meterologische Zeitschrift». Займався організацією метеорологічної служби у Харківській губернії.

Окрім науки, захоплювався фотографуванням. Знімав усе - від людей до пейзажів. Був єдиним у родині, хто мав стереоскоп - оптичний бінокулярний прилад для перегляду «об'ємних» фотографій.

Окремо про літературну діяльність. М. Косач мав псевдонім "Михайло Обачний". Був одним із найактивніших учасників київського гуртка "Плеяда". Йому належать такі твори: "Різдво під Хрестовим Полудневім", "На огнище прогресу", "Гість", "Що?", "Корабель", "Хмара", "Нікуди", "Отрок (Дума в прозі)", "Сон пана Асистента". З російської переклав «Вечорниці на хуторі під Диканькою: Зачароване місце» (Миколи Гоголя), «У Великодню ніч» (Володимира Короленка), з грецької – уривок «Євангелія від Матея» та ін. У Дерпті брав участь в українському гуртку, який організувало подружжя Дегенів. За його ораторські здібності друзі прозвали "Пантюшкою". Як писав один польський літератор, Михайло сипав "анекдоти етнографічного характеру" - бувальщини циганські, єврейські, селянські, поміщицькі, попівські та ін.

У 1905 році вийшла етнографічна праця «Кобзарські думи», яку свого часу він упорядкував і доповнив коментарями. У короткому повідомленні тижневика «Вістник культури і життя» йшлося: «… є потреба в таких книжочках: от маємо «Думи кобзарські», видані Грінченком; от маємо такі ж думи, упорядковані покійним М. Обачним (Косачем) [його не стало у 1903] і видані Харьківським «Издательским Обществом».

Насправді, про М. Косача написано не так багато. У 2018 році Лариса Мірошниченко упорядкувала чудову книгу "Михайло Косач. Твори. Переклади. Листи. Записи кобзарських". У ній можна знайти розгорнуту біографію, світлини з родинного архіву, листи, творчу спадщину і записи кобзарських дум.

Ми поцікавилися у колег Музею Тартуського університету, чи розповідають вони своїм відвідувачам про Михайла Косача та яке місце він займає в історії закладу. Фрагмент листа від куратора музею, кандидата наук Lea Leppik

[переклад з англійської]:

"Так, у нас є невеличке місце в експозиції, присвячене Михайлу Косачу. Ми говоримо про міжнародний характер Тартуського університету у ХІХ ст. і серед інших національностей представлено українців. Ми обрали саме Михайла Косача, аби презентувати українців.

В кінці ХІХ - на поч. ХХ ст. в російськомовному Тартуському університеті навчалася велика кількість українців. Вони також були зараховані до відділів, які викладали російською, у радянські часи. Важко підрахувати кількість українських студентів, тому що до 1918 українців не завжди відмежовували від росіян і білорусів. Їх усіх об'єднувало російське студентське товариство в Тарту. Але у 1898 студенти підтримували українську культуру і створили таємну українську громаду, яка була легалізована в 1905 як Малоросійське студентське музично-драматичне товариство".

Про Михайла Косача розповідають багато, акцентуючи увагу на тартуському періоді його життя. Обов'язково згадують "патріотичну українську сім'ю", у якій він зростав. Пам'ятають про Лесю Українку: "З 20 лютого до 1 березня 1900 року, вертаючись з Петербурга, Леся Українка зупинялася у Тарту в будинку брата за адресою Кастані, 65". Тобто, своє 29-ліття письменниця відсвяткувала в Естонії.

Серед експонатів представлено електронно-променеву (рентгенівську) трубку кінця ХІХ ст.: "У 1895 р. в Німеччині В.Рентген відкрив Х-променеве [рентгенівське] випромінювання, яке дозволяє робити радіографічну візуаліацію [сканувати] людей всередині.

Такий тип трубки використовували для генерування Х-променів в Тарту 1897-го під час обстеження важкопоранених у залізничній аварії у м. Пука". Військовий потяг зійшов з рейок за 3 км на північ від Пуки. В результаті аварії загинуло 58 людей, а 44 - важко поранено. Вона зазначила: "Косач був провідним асистентом професора Олександра Садовського при рентгенографії постраждалих в аварії. Цей випадок був першим, коли у медицині так активно застосували новий винахід".

Джерело: Новоград-Волинський

літературно-меморіальний музей Лесі Українки