Подія на фото: Що робила Олена Пчілка у Петербурзі

КРАЄЗНАВСТВО

ПОДІЯ НА ФОТО: ЩО РОБИЛА ОЛЕНА ПЧІЛКА У ПЕТЕРБУРЗІ

Фотознімки, представлені у дописі, публікуються у соцмережах не вперше. На обох світлинах бачимо Олену Пчілку. Відразу й не скажеш, що їй тут 55. Молода, красива, стильна. У колі солідних і серйозних людей вона почувається впевнено. Дивує місце зйомки - "Петербург". Що там забула українська патріотка?..

Як відомо, 1905-й рік, яким датуються фотознімки, був початком революції в російській імперії. У січні того ж року на зборах київських громадян сформували склад делегації, яка мала їхати до царського уряду з вимогою скасувати заборону друку й викладання у школах українською мовою. Від київських українців висунули кандидатуру Науменка, полтавських - Дмитрієва, чернігівських - Шрага. Олена Пчілка представляла Волинь.

«На початку січня делегація виїхала до Петербургу, - розповідала Олена Пчілка. – В Петербурзі ми попросили авдієнції у Вітте, як представники українського громадянства».

У той час Сергій Вітте був головою комітету міністрів російської імперії.

«Вітте призначив день, коли ми мали до нього прийти, - продовжила письменниця. - Прийняв він нас у своїм особистім приміщенні "Белый дом". При зустрічі нашій сторонніх, крім нас, нікого не було. Ми виголосили по черзі перед Вітте наші доповіді. Науменко перший говорив про стан українського життя й українського слова з погляду академічного. Дмитрієв спеціально підніс справу з цензурними заборонами на українське слово. Шраг відзначив, як одбиваються заборони на українське слово в розвиткові місцевого самоврядування, і, нарешті, я говорила про належне українській мові місце в школі. Виголосивши наші доповіді-промови, ми подали їх Вітте на письмі".

За словами Олени Пчілки з «Автобіографії», на всю делегацію С.Вітте справив враження «хитрого лиса»: «показував свою велику ніби заінтересованість українським питанням, співчував, визнавав право України на скасування тих заборон, бо, мовляв, українство вже самоусвідомилось».

Розмова з урядовцем тривала більше години: «Сказав на кінці, що все зробить, всі можливості відшукає, щоб наше клопотання задовольнили. Найбільше обіцяв полегшень з боку цензурного: дозволи на окремі видання, пресу й т.ін. Порадив нам побувати в Кобека [Дмитро Кобеко - авт.], як людини практичної, обізнаної у відповіднім законодавстві і в шляхах розв'язання тих питань.

На другий день ми таки пішли й до Кобека. Прийняв він нас у себе вдома просто. А треба згадати, що познайомив нас з ним сам Вітте, коли той під час авдієнції нагодився до нього в кабінет. Та нічого конкретного в Кобека ми не пізнали: він з нами був чомусь дуже обережний. Мене особисто він здивував тим, що сказав, ніби працює над українсько-російським словником і має його швидко видрукувати. Це було, як на той час, дуже вже "пікантно". Ніколи потім та й досі не чула я нічого про цей словник Кобека".

Новий етап в історії української преси почався 24 листопада 1905 року, коли царський уряд затвердив “Временные правила о печати”. Там уже не згадувалося про обмеження українських видань. У Києві, Полтаві, Харкові, Одесі, Катеринославі та інших великих містах України стали з’являтися українські газети та журнали.

На запрошення М. Дмитрієва, фундатора журналу «Рідний край», Олена Пчілка переїздить до Полтави і бере участь у редакційній колегії цього часопису. Одночасно видає для дітей додаток «Молода Україна». У квітні 1907 р. вона переносить видавництво до Києва і стає редактором «Рідного краю».

Свого часу поїздка українських діячів до Петербургу не була належно оціненою. Як зазначає Оксана Забужко, «факт, який у нашій історіографії… помітного місця не посів, а дарма – все-таки то були перші переговори з імперським урядом, де Україна була презентована як певна автономна цілість, хай тільки мовно-культурна».