Домка Ботушанська: Читаючи безсмертні Лесині твори, я вельми була захоплена її мужністю і витривалістю

"В МЕНЕ ЗАРОДИЛАСЬ ДУМКА БУТИ ПОДІБНОЮ ДО НЕЇ"

Серед відомих постатей, з якими співробітники Літературно-меморіального музею Лесі Українки підтримували зв'язок, була Домка Сидорівна Ботушанська. Її знають як письменницю, поетесу, художницю, громадську діячку, вишивальницю, писанкарку і публіцистку.

Історію видатної жінки розповіли в Літературно-меморіальному музеї Лесі Українки у Звягелі.

Вона захоплювалася творчістю Лесі Українки і залюбки ділилася з музейниками вирізками із газет, де були надруковані її замітки про письменницю та інших не менш видатних особистостей.

Родом Домка Ботушанська (1912 - 1994) - із селища Глибока Чернівецької обл. Останні роки проживала у Мелітополі Запорізької обл. Вона, як і Леся Українка, мала проблеми зі здоров'ям. У дитинстві ходила босоніж і проколола ногу ржавим цвяхом. Як наслідок - остеомієліт (гниття кістки). Проте хвороба не відбила у неї бажання вчитися, розвиватися і творити. Вона брала уроки у професора Євзебія Ліпецького і паралельно навчалася у Чернівецькому жіночому ліцеї.

На творчість жінку надихали поезії Лесі Українки: "Читаючи безсмертні Лесині твори, я вельми була захоплена її мужністю і витривалістю. Тому і в мене зародилась думка бути хоч трохи подібною до неї. Уміти зносити всі фізичні вади. І в слабкій моїй душі зароджувалась боротьба проти всіляких недомагань. За допомогою я неодноразово зверталась до її вірша "Без надії сподіватись!" Він надавав мені багато віри і надії на краще майбуття, на щасливі сонячні дні. І та віра окрилювала мої мрії, пробуджувала в мені нову силу до боротьби". За своє життя вона написала близько 700 поезій, 1000 публікацій і 2 п'єси. Її вірші надрукували окремою збіркою "Сини весни". Найбільшою працею став роман про своє життя і Буковину під назвою «Підземний дзвін».

Домка Сидорівна майстерно володіла технікою графіки і рисунка. Створила серію історичних портретів Т. Шевченка, Ю. Федьковича, Лесі Українки, О. Кобилянської, Є. Ярошинської, М. Черемшини, О. Довженка, М. Мінтенка та ін. В одному із листів до музею майстриня вклала фотознімки портретів Лесі Українки, О.Кобилянської, Т.Шевченка. Вона також працювала в жанрі натюрморту. Її картини експонувалися на образотворчій виставці мистецтва у Чернівцях 1940 року. Декілька її робіт зникло безслідно. Загалом вона написала близько 70 картин, які нині зберігаються в різних музеях України.

У Мелітополі Д. Ботушанська працювала художницею у Будинку піонерів. Там вона познайомилася з майбутнім чоловіком Онисимом Солоненком, який також був художником. У подружжя народилося троє дітей. Старший син Євген закінчив Тбіліську художню академію, молодший Віталій - Миколаївський художній інститут. Донька Ольга навчалася у Київській консерваторії по класу скрипки.

Домка Сидорівна мала велике коло спілкування. Листувалася з Олександром Довженком, Борисом Лобачем-Жученком (внуком Марка Вовчка), Іваном Шимчишиним, Марією Валюк, Паулем Целаном, Розою Ауслендер, Альфредом Маргулом Шпербером, Андрієм Тобілевичем (внуком Карпенка-Карого з Кропивницького), Павлом Загребельним, Василем Лесиним, Григорієм Івасюком, Олексою Романцем.

Домці Ботушанській присвоєно звання "Почесний громадянин міста Мелітополя". Вона похована на місцевій Алеї Слави. У Мелітопольському краєзнавчому музеї їй присвятили окрему кімнату.

Літературно-меморіальний музей Лесі Українки у Звягелі