Ніна Мельниченко: Мрію про мир, опікуюсь своїми племінниками і переживаю за них

Лист із далекого минулого, або історія педагога з Житомирщини

ЛИСТ ІЗ ДАЛЕКОГО МИНУЛОГО

В той день за вікном Білківської середньої загальноосвітньої школи був сніг. Закінчувались зимові канікули.

За столом в своєму робочому кабінеті, де лежала ціла гора різної документації, сиділа красива миловидна жінка. Очільниця цього навчально-виховного закладу впродовж майже 40 років Ніна Миколаївна Мельниченко. Вона передавала школу новому директору.

Серед купи паперів раптом знайшла лист, адресований їй, лист з далекого минулого від колеги по роботі. Саме з її легкої руки протягом довгого часу Ніна Миколаївна вела впевнено учнівський корабель у бурхливому океані освітньої науки.

Цією колегою була Алла Олексіївна Бовсуновська. Вона переходила працювати в Коростенську райдержадміністрацію.

– Де тепер цей педагог? Як їй живеться? І повіяли спогади, як теплий вітер у відчинене вікно.

…Ось вона, Ніна, сама ще школярка, швидко розв’язує складні приклади і задачі на уроці математики. Це її улюблений предмет. Також є ще і фізика.

По закінченні школи дівчина впевнена була, що точним наукам вчитиме і своїх учнів.

Швидко злетіли студентські роки в Житомирському педагогічному інституті. І от вона вже має диплом педагога за професією фізик-математик і дата закінчення вузу – 1982-й.

Молодим окриленим спеціалістом прийшла Ніна Миколаївна в Білківську школу і в 26 років стала її директором.

– Важко було, – згадує. – Два старих приміщення, де навчались діти, і я, недосвідчений керівник. Навіть не віриться, що тоді на все це згодилась. Але час ішов, потроху всьому вчилась від старших колег, купляла море літератури і мріяла про нове, світле, сучасне, гарне приміщення. Коли ж один із будинків став зовсім аварійним, довелось виготовляти документацію на ремонт, шукати спонсора, але те приміщення було настільки аварійним, що щось там поновлювати не було сенсу.

Завдячуючи Володимиру Павловичу Матвієнку, земляку і меценату, старанням і невтомності батьків, вчителів, робітників 2000-го року 1-го вересня у новому ошатному приміщенні пролунав перший дзвоник…

Маминою стежкою пішов і син Ніни Миколаївни, який сьогодні тимчасово виконує обов’язки начальника відділу інформаційної безпеки Українського центру оцінювання по якості освіти.

Вона ж за свою роботу була нагороджена відзнаками різних рівнів, серед них – Почесна грамота Верховної Ради України «За заслуги перед українським народом». Рік 2018-й. Ніна Миколаївна вже не працює.

– За станом здоров’я, – пояснює педагог. – Мрію про осінь, сонячний ліс, теплу днину, коли зможу піти по гриби. Мрію про мир, опікуюсь своїми племінниками і переживаю за них. Хочу швидкої Перемоги. Дуже.

Спогади, спогади, спогади…

Той дзвінок.

Спогади, спогади, молодість.

І довгожданий урок.

Скільки дітей перепущено серцем…

Час невпинний, постій.

Школа покличе наче уперше.

От і новий випускний.

Ніна Миколаївна збентежена цим, адже це не вона вперше проводить свято останнього дзвоника. Її запросили нинішні одинадцятикласники.

А на лист із далекого минулого вона обов’язково відповість, тільки б дійшов він благополучно до адресата і не загубився у вирі сьогоденних непередбачуваних подій.

Соломія ДУМСЬКА, КоростеньМЕДІА