Спогади, навіяні «Вночі», або нарис Володимира Короленка, який, ймовірно, належить до житомирського періоду письменника

ВОЛОДИМИР КОРОЛЕНКО

У 1888 році Володимир Короленко написав нарис «Вночі». Оскільки у нарисі автор описує одну наповнену таємничими загадками ніч зі свого дитинства – можна припустити, що згаданий твір належить до житомирського періоду письменника.

Про це повідомляє Літературно-меморіальний Музей В.Г. Короленка в Житомирі.

У час написання нарису Володимир Короленко – вже видатний письменник. Його твори видаються і користуються популярністю. У його родині вже є дворічна донька Софійка, а дружина Євдокія знову чекає на появу дитини. Мабуть, переживання письменника повернули його до дитячих спогадів – коли його батьки так само хвилювалися у ніч народження його сестри.

Маленькі герої нарису «Вночі», розташувавшись потай від старої няньки навколо воскової свічі у напівтемній кімнаті, розмірковують під шум сильного вітру і дріботіння дощу про таємницю народження дитини. В цих героях оповідання ми бачимо Володю під іменем Васі, Іларіона (менший брат Короленка) під іменем Марка та Сашу і Машу (молодші сестри Марія та Евеліна). Події розгортаються опівночі.

Негода, яка бушує за вікном, у письменника також є, мовби дійовою особою. Вона відображає емоційний стан у родині. Спершу «дощ стікав по даху, тріпотів листя у садку, плескався на дворі в калюжах», потім «дощ кидається і злиться зовні...».

Шум за вікном і неспокій в будинку позбавляють дітей сну. Письменник нам ніби потайки розповідає, що у них в дитячій кімнаті існували власні традиції. Ночами, попередньо домовившись між собою, хлопчики збиралися біля свічки для розмов, а іноді до них долучалися молодші сестри, які могли потрапити в кімнату лише, перехитривши стару няньку. За встановленими дітьми правилами, нянька не могла їм завадити, коли вони вже зібралися усі разом - а могла хіба що схопити когось, якщо той ще не досяг кімнати… «Це було щось на зразок нічного клубу… Ніколи дітям не говорилось так дружно і добре… », – йдеться у творі.

У нарисі письменника «оживає» маятник, котрий сперечається з шумом вітру; свіча «унило крехтить»; таргани «зберігають розумний вигляд»… Усі ці деталі передають дитяче сприймання світогляду. Цілком природньо, що діти вірять в те, що новонароджених приносять з неба янголи. Але, на жаль, буває, що інший янгол – навпаки – забирає маму чи дитя.

Крізь стіни до дітей доноситься то плач, то стогін чи голосіння. Навіть нянька не помічає їх зібрання, вона дістає свічу-громовицю і пошепки молиться. Діти давно розгадали причину неспокою в домі — «у мами скоро народиться дівчинка». І вони не хочуть пропустити моменту, коли до них спуститься янгол.

Хвилювання дорослих частково передалося дітям. Серед ночі приїхали мамині брати - Генріх і Михайло. У Генріха нещодавно померла при пологах дружина, з того часу його очі сповнені смутку – і діти більше з ним не жартують як раніше. Дядько Михайло – молодий лікар, який навчався у Києві. Він допомагає їхній матері – і, зрештою, плач немовляти кладе край усім хвилюванням.

За вікном стихає дощ, і діти вирішили підійти ближче та подивитися на новонароджену. Вже біля материної кімнати вони почули суперечку дорослих братів про фізіологію і таємницю смерті. Це змусило їх задуматися і поставило під сумнів теорію з янголами. Втім, діти не обирають сторону лікаря, який після першої операції перестав вірити в Бога. Їм природніше і ближче довіритися розповіді кучера Федька, який привіз до них вночі Генріха та Михайлай пішов розпрягати коней. Він, як і діти, впевнений, що душі приносять на світ янголи.

Багатий внутрішній світ дитини автор нам передає вустами одного з героїв нарису – Генріха, який на стороні дітей: «…вони відчувають таємницю і стараються одягнути її в образи… вони ближчі до істини».

Разом з дитячими переживаннями в оповіданні проглядається і «житейська проза». З усього видно, що родина Короленка у Житомирі жила досить скромно. Про небагатий побут, у якому зростали діти, автор підкреслює неодноразово: «В кутку кімнати, на підлозі, стояв мідний таз. На дні його було трохи води і стояла сальна свіча у підсвічнику, …в освітленому кружку навколо таза розмістилося декілька тарганів…».

Після народження дівчинки, здається, нарешті заспокоїлася негода, у будинку настала тиша. Проте, батько не змикає очей. Його думки про те, що додалося ще видатків, а жалування й так не вистачає. А мати дивиться на новонароджену і не знає : «…чи можна їй радіти новому життю при таких малих коштах…».«Лише діти спали спокійно і міцно», – підсумовує автор.

У 1888 році у письменника народилася друга донька Наталія. А двох його найменших доньок, на жаль, забрали хвороби. Смертність дітей у той час була високою. Таку втрату також пережили батьки Володимира Короленка. Їхня перша дівчинка померла відразу після пологів. А найменша сестра Короленка, Олександра, яка народилася в Житомирі у 1861 році – прожила лише рік.

Можливо, Володимир Короленко в особливий період свого життя повертався думками у своє житомирське дитинство – у якому намагався знайти відповіді на ті складні питання, які були по-дитячому зрозумілими йому в той час…

Оксана БОВКУН, науковий співробітник Музею

В.Г. Короленка в Житомирі