Для нас «повномасштабка» почалася на тиждень раніше з масованого мінометного обстрілу під Горлівкою, — штурмовик «95-ки» Олександр

Олександр прийшов до лав 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади ЗСУ у 2021 році, одразу після школи, хлопцю було 18 років.

Після навчання він з бригадою одразу відправився на Схід, де й зустрів повномасштабне вторгнення.

«Для мене повномаштабка почалася на тиждень раніше — нас почали обстрілювати з мінометів та активно працювали снайпери. В ніч на 24 лютого, я у складі розрахунку ДШК з хлопцями почали відбивати перший штурм в районі Горлівки, там дуже лізла піхота, танки, постійні обстріли. Нам вдалося зупинити росіян», — згадує штурмовик 95 бригади ДШВ Олександр.

«У березні 2022 року ми стояли в селищі Мала Комишуваха Харківської області. Було дуже холодно, мороз -15, потрібно було окопуватися, моя позиція була на кладовищі. Спочатку церква, тоді кладовище. Тоді я вперше почув роботу авіацій, вона відпрацювала в 100 метрах від моєї позиції», — говорить Олександр.

Тоді ще 18-річний Олександр з гранатометом тримав точку на горі та відбивав атаки ворога і нищів їхню техніку. Попри масові авіаційні, артилерійські, танкові та мінометні обстріли, десантники утримували позиції.

Підрозділ Олександра зайшов в село Довгеньке, там були жорстокі бої. Десантник говорить, що по них летіло все: хімічні бомби, авіація, артилерія, міномети, але найбільше хлопець запам’ятав оборону в посадці «Хрестах».

«Нас штурмували по всій посадці! Відбили перший бій і мене перекинули на іншу посадку, там відбили ще один бій завдяки злагодженій роботі. Потім ще одна позиція, там виїхало чотири танки, які почали розряджатися по нашому спостережному пункту, були поранені. Поки медик надавав допомогу нашим, я побіг на сусідню СП допомогти побратимам, бо там було не солодко. Проходячи по позиції, я почув хрипи, ніби під землею. Я почав копати й так дістав побратима. Кого присипало землею під час штурму», — згадує штурмовик.

Олександр з підрозділом евакуювали поранених і рухалися на зустріч до своїх. Хлопці були відрізані від своїх і вирішили йти полем. На той час це був єдиний шлях евакуації. Поранених несли понад п’ять кілометрів, хлопці не могли та й не хотіли залишати побратимів в руках ворогів.

Тоді місяці буквально злилися в чергу ось таких днів, коли наші бійці відбивали штурми, вибиралися з оточення, збиралися з силами й розбивали позиції ворога.

Під час зачистки будівлі, де ховалися російські снайпери, Олександр отримав поранення, йому зачепило сухожилля на лівій руці. На реабілітації хлопець побув два місяці та знов повернувся у стрій. Буквально через декілька днів після повернення Олександр висунувся з підрозділом на позиції. Тоді вдалося штурмом вибити росіян, які залишали свою техніку та снаряди та тікали зі всіх сил.

Два роки поспіль Олександр на війні. Тут же на війні йому виповнилося 20 років. Якщо у цивільному житті його однолітки ще в процесі здобуття професії, то на війні Олександр вже став досвідченим воїном. Не так давно його перевели на посаду інструктора.

Тепер він навчає новобранців в умовах наближених до бойових, з використанням різної техніки та зброї. Проводить тренувальні штурми в лісистих та урбанізованих місцевостях.

«Мене мотивують люди, з якими я пройшов бойовий шлях, які навчили мене всього, що я знаю, і своїм прикладом змушують мене удосконалюватися. Деякі служать ще, деякі повернулися додому, але працюють волонтерами й роблять все для Перемоги», – говорить Олександр.

За матеріалами служби зв’язків з громадськістю

95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади ДШВ ЗС України