Вперше після тривалої перерви у місті відбулась театральна прем’єра (Фото.Відео)

Ще не вмер театр в місті: днями у приміщенні районного Будинку культури відбулась подія, котру глядачі віднесли до розряду незвичних і довгоочікуваних. Тамтешній народний театральний колектив дав прем’єру, яка зібрала повну залу шанувальників цього мистецтва.

Вистава з двох актів мала назву “Якось у місті N”. І хоч ймення населеного пункту не лунало, глядачі його впізнали, щойно піднялася завіса.

Людмила Царенко, глядачка: “Це наше місто Бердичів. Тому що тут у виставі є українці, росіяни, євреї. Усі вони живуть у нашому місті”.

Валентина Ратушинська, режисер-постановник народного театру РБК: “Ще років сім тому я прочитала студентську роботу московського драматурга Юлії Ємельянової і закохалась у цей твір. Таке враження, ніби вона написала про Бердичів, хоча живе у Москві. У цій п’єсі такі персонажі, з якими я ніби жила з дитинства — типовий Ісак Абрамович, типовий градоначальник, типова вчителька. Мені здається, що у кожному містечку України є такі люди. А тому вони могли жити і в Бердичеві”.

У спектаклі було показано кілька історій, що сталися або могли статися у місті N. У першому акті поціновувачі театру дізналися, що буває, коли людина довіряє першому-ліпшому. А якщо цим першим є хитруватий Гершеле, то довірливим особам буде несолодко. Особливо тим, які чекають на Шабос-Нахаму. Голодний Гершеле, не довго думаючи, вирішив видати себе за людину з того світу. А простодушна Зельда за це його напоїла-нагодувала, обдарувала одягом та грошима, щоб гість передав їх на той світ померлим родичам. Так само легко пройдисвіт обвів навколо пальця і чоловіка Зельди. Прикинувся нещасним, якого нібито пограбував той самий зловмисник. І ось уже корчмар підпер “дерево Всесвіту”, а Гершеле, забравши коня, накивав п’ятами.

Не таким авантюрним, але не менш захоплюючим був другий акт п’єси. Глядачі з єврейської корчми перенеслись у досить сучасне місто, яким керує градоначальник. Він та інші чотири мешканці заходилися розповідати глядачам про своє життя.

Микола Поліщук, виконавець ролі градоначальника: “Ця п’єса про все: про життя, про його прояви, про непередбачуваність. Різні герої, котрі живуть у різних умовах, але всі вони люблять життя і своє місто. Певно, тому воно і стає кращим”.

Багатодітна мати цілком по праву вимагає пільг, молода дівчина завзято шукає собі нареченого, вчителька небайдужа до градоначальника, а кравець Ісак Абрамович — він же Олександр Цовбун — насправді не єврей і вперше вийшов на сцену.

Олександр Цовбун, виконавець ролі Ісака Абрамовича: “Я з великою пошаною ставлюсь до єврейського народу і культури. Це культура тисячоліть і від неї є чому повчитися. Я поважаю єврейський гумор, знаю і вмію розповідати єврейські анекдоти. Тому роль, яку мені запропонувала наша режисерка, мені прийшлась до душі. Я її із задоволенням вивчив”.

Загадковим чином усі мешканці найкращого міста отримують однакові повідомлення. Про те, що треба вночі прийти на головну площу і зробити там крок у майбутнє. Та коли п’ятірка у призначеному місці збирається разом, ніякого дива не відбувається. Від нічого робити, герої поволі “відкриваються” у своїх бажаннях та мріях. Виявляється, що усі жителі міста виконують зовсім не ті життєві ролі, про які мріяли. Але мало мріяти, треба ще й діяти. Наприклад, наречена до останнього не втрачала надію відшукати свою другу половинку і вдалася до допомоги зали.

Вистава мала щасливий кінець: герої зрозуміли свою справжню суть і здійснили ще одну свою мрію — поглянути на своє улюблене місто з висоти, а отже і піднятися над буденністю. Разом з акторами забули про неї і глядачі.

Ольга Кравець, глядачка: “Мені найбільше сподобалось, коли хлопці з дівчатами почали танцювати. Це був особливий момент”.

Оксана Гусак, глядачка: “Мені дуже сподобалась вистава. Було професійно і цікаво”.

Майя Козир, глядачка: “Я співпереживала, сидячи у залі, тому що на сцені грав мій чоловік. Я знаю, скільки було вкладено любові, часу і душі у цей спектакль. Артисти грали гарно і професійно. Я дуже рада за свого чоловіка і за всіх артистів, які сьогодні подарували нам таке свято!”.

Театр у Бердичеві завжди був і буде, стверджують артисти, запевняючи, що докладатимуть до цього зусиль.