Намети, польова кухня, російські прапори: як житомиряни возили продукти в заблоковану бригаду на півдні Криму

Застерігаємо їхати автомобілем в Крим всіх мешканців центральної і західних областей України - це просто небезпечно для життя. Днями ми повернулися з «експедиції» у південну частину Криму - Сімферопольський район. До цих пір не можу прийти в себе...

Центральні канали показували народних депутатів, які нібито побували у військовій частині в селі Перевальному в той день, що й ми. Але я точно знаю, що там нікого не було, крім нас. Також вони говорили, що їздили в Крим на машинах. Це неправда - траса на півострів з «великої землі» тільки одна, а на ній орудують терористи - спецназівці.Представників нинішньої влади зі столиці або нардепів - вчорашніх опозиціонерів, вони б просто розстріляли. Ми в цьому переконалися.

Про це пише Алла Шевчук на сайті "Восьмий корпус".

Ми возили продукти в заблоковану 36-у бригаду берегової оборони. Це в південній частині півострова. Ініціатором був житомирський політик Микола Рудченко. Він зі своїми колегами по партії скинулись грошима, закупили сало, чай, тушонку, сигарети, фірма «Рудь» допомогла маслом, «кондитерка» надала печиво і цукерки. Герой України Володимир Дідківський виділив 500 кг цукру, велику фінансову допомогу надав командир 8-го армійського корпусу генерал-лейтенант Петро Литвин, керівник енергетичної компанії Анатолій Левицький, головний лісничий області Володимир Ткачук. Всього продуктів зібрали на 50 тисяч гривень. Дізнавшись, для чого Рудченку 100 кг сала, продавці на базарі зібрали ще 200 кг і попросили, щоб завіз допомогу і від них. Це дуже зворушило, жінки-продавчині плакали, зі страхом говорили про війну, яку Україні нав'язує Путін, і висловлювали своє захоплення українськими солдатами, які вже другий тиждень перебувають у блокаді. Серед них багато хлопців з Житомирщини. «Всіх дітей однаково шкода» , - зазначили жінки на ринку.

Участь у акції взяв син Рудченка - Юрій, депутат Коростенської райради. Він привіз крупи, вермішель , чай і незважаючи на відмовляння батька, не послухав його і поїхав з продуктами на другій машині. Нас їздило п'ятеро: два Рудченка, депутат облради Валерій Сосуля, оператор обласного телебачення Ігор Грач і я.

Кордон автономії ми перетнули рано вранці, був густий туман, видимість ніяка. Нас зупинили на українському блок-посту неподалік від Армянська. Військових небагато, озброєні, з обох сторін стояла військова техніка, трактор з ковшем копав траншею ...

Солдати привіталися , перевірили документи у Миколи Рудченка (він був за кермом), запитали, куди ми прямуємо, і побажали гарної дороги.

Далі, через кілометри три, з туману виринули височенні барикади - це був російський блок-пост, так звана «кримська самооборона». «Картина маслом» - намети, польова кухня, російські прапори. Прапорів було з десяток, серед них, один, як сирота, наш державний. У тумані було важко розгледіти всіх «захисників», може 200, може 300 осіб, озброєних до зубів - у кожного в руках автомат, заряджений бойовими патронами, у нас на очах обстріляли автомобіль, який не зумів миттєво зупинитися. Кожен автомобіль зупиняють військові - 3-5 чоловік, націлюючи дула автоматів на лобове скло. Зрозуміло, що в такій ситуації можна не просто розгубитися, а отримати серцевий напад ...

Ми бачили ручні гранатомети, закопані в землю БТРи, з обох сторін полігони з траншеями, велика кількість армійських автомобілів, російських військових - сотні... Кожного з нас обшукали по три рази, у оператора хотіли відібрати камеру, ми ледь умовили не робити цього. Зйомку заборонили під загрозою розбити камеру. Мені вдалося зробити кілька знімків фотоапаратом, який я сховала в пакеті, а зверху поклала жіночу білизну.

Наші автомобілі оточили російські, судячи з своєрідної манери розмовляти. Військові були без шевронів і погонів, у різному камуфляжі: у сірому , зеленому, синьому, в однотонному чорному, були серед них кубанські козаки, були і схожі на тітушок.

Поки перевіряли машини на наявність «зброї та заборонених предметів», а це зайняло хвилин 40, нам читав проповідь один російський спецназівець вже поважного віку. Він розповідав про виснажені ресурси Європи, про те, що «Росія годує весь світ, а без газу і нафти всі економіки зваляться, Україну хочуть зробити ресурсним придатком Європи і дурні - українці цього не розуміють».

Нам категорично заявили, що з продуктами не пустять. Пішли шукати старшого. На диво, «старший» виявився українцем, який, очевидно, служив колись у державній охороні. Він впізнав Миколу Рудченка і той умовив його пропустити нас... Так ми опинилися в Криму. У центрі Армянська стояв розстріляний порожній автомобіль, а навколо кипіло умовно мирне життя...

До місця призначення добралися без пригод , «парадні» ворота частини були заблоковані росіянами військовими, командир по телефону пояснив нам, як обхідними шляхами можна заїхати на територію бригади берегової оборони. Продукти ми доставили, як виявилося, мало не ціною власного життя. Але це зрозуміли трохи пізніше.

У бригаді служать і хлопці з Житомира. Офіцер частини Володимир Данилюк теж має житомирські коріння, але вже давно живе в Криму. Звичайно, всі були дуже раді нам і тому, що ми привезли, були просто приємно шоковані. Наші розповіли, що вони мирно співіснують з російськими, потихеньку діляться з ними продуктами і питною водою і навіть в баню їх водять. Ми зробили висновок, що житомирськими продуктами поділяться і з росіянами, а як же по-іншому. Між військовими незгоди немає, вони чекають не дочекаються, коли примиряться політики ... Сподіваються, що воювати один з одним не доведеться.