Земельне свавілля на Житомирщині, або як намагались утискати права пенсіонерів та інвалідів

законне право

Земельні справи доволі популярні на Житомирщині. «Полювання» за землями було, є і лишається завжди актуальним. Особливо, коли якесь товариство поклало око на ласий шматочок землі соціально незахищених громадян. Вигода для підприємства очевидна: територія переходить у його власність, а люди нічого не вдіють. Так легко нехтувати пенсіонерами та немічними…Та іноді тут є прорахунки. І пенсіонери, і ветерани, і люди з обмеженими можливостями повноцінно можуть відстояти своє право.

Кореспонденту 0412 вдалось поспілкуватись з 92-річною пенсіонеркою житомирянкою Піоною Минівною. Ця старенька бабця змогла відстояти свій клаптик землі, попри різні рішення адміністрації, міськради, багато численні суди та протизаконні намагання захоплення земельної ділянки одним з житомирських товариств.

Піона Минівна разом з донькою Марією мешкає в центрі Житомира. Пенсіонерка є інвалідом І-ої групи. Господарки гостинно зустрічають мене і починають розповідати про три судові роки за власну землю.

У 1991 року Піона Минівна увійшла в склад садово-городнього товариства «Автомобіліст» та стала одна зі 120 власників невеликої земельної ділянки в районі Хінчанки. Бабуся разом із родиною доглядала за землею, обробляла та вирощувала сільськогосподарські культури. Відповідно до законодавства України, користуючись землею протягом 16 років, у членів «Автомобіліст», у тому числі й Піони Минівної, з’явилась можливість приватизувати свої ділянки.

«Разом з цим, як не звідки з’явився ще один претендент на нашу землю – товариство з обмеженою відповідальністю «Житомир Будделюкс». Воно хотіло на наших ділянках звести якісь склади, щоб там ходили сазани. Керувалось воно начебто рішенням житомирської адміністрації..» - розповідає донька пенсіонерки Марія.

Звісно власники земель вирішили відстояти законність та справедливість. З 2008 року починається судові розгляди про «Безоплатну передачу громадянам – членам садово-городнього товариства «Автомобіліст» у власність земельних ділянок, що перебувають у їх користуванні для ведення садівництва на розі вулиць Корольова і Баранова (район Хінчанка)».

«Було безліч судів, ми всі члени «Автомобіліст» не раз ходили під стіни ОДА, звертались тоді до керівництва: і до Забели, і до Рижука. Але всі наші звернення були без відповідей..останньою краплею став наш візит, коли ми прийшли в адміністрацію, попередньо домовившись про прийом, а нам заявили: «Не можео вас прийняти, тут німці приїхали». Ми були просто здивовані, адже прийшли учасники, які у роки війни дійшли до Берліну, а тут ще й заявляють про німців…Жах!» - розповідає Піона Минівна.

Згідно списку членів городницького товариства «Автомобіліст» близько 90 громадян, які є пенсіонерами, учасниками ліквідації аварії на ЧАЕС, ветеранами Великої Вітчизняної війни, дітьми війни, інвалідами загального захворювання, безперервно на законних підставах користувались земельною ділянкою, обробляли її, вирощували сільськогосподарські культури на протязі 16 років. І як наслідок, у цих людей намагались відібрати землю.

Звернення до Житомирської адміністрації та міськради не дали зрушення справи. Тоді учасники «Автомобіліст» колективно звернулись за допомогою в органи прокуратури. Після чого справа взяла оберти.

Ще побільшало судової тяганини, але керуючись законним правом на володіння земельною ділянкою Піона Минівна разом з членами садово-городнього товариства змогли отримати довгоочікувані державні акти. Сталось це в 2011 році. І вже безпосередньо держакти на землю засвідчили їх повне господарювання. Інтереси соціально незахищених громадян Житомира були відстояні. А незаконні посягання фірми ТОВ «Житомир Будделюкс» були відповідно незадовільнені.

Бабуся в першу чергу завдячує за допомогу прокуратурі, яка єдина відгукнулась і провела найклопітливішу роботу. А ще показує мені лист-подяку, який члени «Автомобіліст» відіслали головуючим прокуратури Житомирщини.

Уже минуло майже три роки, як Піона Минівна отримала повноправність на свою земельну ділянку. Але старенька ще й досі перепитує у доньки, чи не відберуть більше її кілька сотих.

«Ходила, поки не стала інвалідом… Тепер донька допомагає, внучка… Все рівно, картошичку їм зі свого городу» - з посмішкою каже Піона Минівна.