У єдиному на Житомирщині чорнобильському музеї є унікальні експонати

Народицький район, один з найбільш постраждалих від Чорнобильської аварії, взагалі мав би зникнути з мапи України. Проте усім бажаючим осель у «чистих» краях не вистачило. Третина мешканців залишилася на батьківщині, нерідко повертаються додому і переселенці, отже, Народиччина відроджується. А яке відродження без пам’яті?

Раніше чорнобильський музей був у Будинку культури смт Народичі, але після пожежі врятовані  від вогню експонати розмістили в місцевому краєзнавчому музеї. На громадських засадах функцію офіційного завідувача виконує  місцева мешканка Леся Головач, котра сама себе називає наглядачем. При необхідності вона відчиняє приміщення для огляду й екскурсії проводить невеличкими, але насиченими виставковими матеріалами кімнатками. Є там і речі унікальні, як-от стародавня ікона-диптих Божої матері чи ілюстрована карта земельних угідь одного із сіл району (цей населений пункт уже років п’ятнадцять як зник із сучасної карти). Й ікону, і карту, і десятки інших експонатів було знайдено в покинутих оселях народичан, чимало раритетних предметів побутового призначення принесли  і самі переселенці перед від’їздом навесні вісімдесят шостого.

Зберігається в музеї і ключ, яким 27 травня 1986 року було назавжди замкнено двері Довголіської сільської ради – першого села, усіх мешканців котрого було повністю відселено.

Є й телеграма, яку місцеві виборці надіслали голові Верховної Ради СРСР Лук’янову на з’їзд народних депутатів, з вимогою надати слово своїй землячці Аллі Ярошинській про проблеми ураженої радіацією Народиччини. Очевидно, користь таки була, бо потому в райони пішли вагомі капіталовкладення. Шкода, що чимало тих коштів було, практично, викинуто на вітер – як, скажімо, у селі Великі Кліщі нікому ходити по заасфальтованих вулицях…

Ім’я автора основної частини експонатів (а це художні вироби з дерева, а також опудала основних пернатих і волохатих мешканців народицьких лісів) багатої і яскравої експозиції «Природа рідного краю», невідоме. Пам’ятають лише, що майстер той працював єгерем у місцевому лісгоспі…

– Приміщення музею не опалюється, – повідала пані Леся. – Хоч і є тут грубка, але розпалювати її ризиковано, та й грошей на паливо нема. І взагалі відсутнє будь-яке фінансування…

Місцевій районній раді музейні проблеми відомі. «У сусідньому Овруцькому районі, – сказали, –  і такого нема. Вони лишень ставлять питання, щоб знайти для музею приміщення.  А це ж район із набагато більшими можливостями щодо фінансів. У нас же є куди завести гостей і є що їм показати».