Житомирщина попрощалась з поетом Валентином Миськом

Житомирська обласна організація Національної спілки письменників України з глибоким сумом повідомляє про смерть поета, журналіста, громадського діяча з Володарська-Волинського Валентина Вікторовича Миська.

Валентин Мисько народився 14 липня 1939 року в с. Будилівка Радомишльського району Житомирської області в родині ветеринарного фельдшера. Здобувши середню освіту в Гуто-Потіївській школі (сусіднє село за вісім кілометрів від Будилівки), за-кінчив Житомирське технічне училище № 2, де отримав фах електромеханіка.  А потім була армійська служба на Крайній Півночі та Новій Землі.

Трудився на лісоповалі на Соловках, електрослюсарем у Дніпропетровську, в геологорозвідці на Прикарпатті, будівельником у Харкові.

Понад тридцять років, здобувши вищу журналістську освіту в Києві, поет працював у газетах Слобожанщини і Полісся. Тривалий час був редактором володарсько-волинської районної газети «Прапор» на Житомирщині.

Валентин Мисько почав друкувати свої вірші в шкільні роки, в десятому класі, в Потіївській районній газеті (цей район було розформовано у 1959 році). Коли був на армійській службі, то публікувався в окружній газеті (Північний воєнний округ). Після звільнення з армії в запас, працюючи в Дніпропетровську, друкував свої вірші, кореспонденції, нариси в обласній комсомольській газеті «Прапор юності». Загалом опублікував віршів з п’ятнадцять.

Далі, працюючи у Харкові, добірки поезій вміщали журнали «Дніпро», «Прапор» (теперішній «Березіль»), «Жовтень» (нинішній «Дзвін»), «Ранок», «Україна».

У 1970 році добірку своїх поезій Валентин Мисько видрукував у колективній збірці у харківському видавництві «Прапор» з назвою «Голоси молодих». Далі публікував свої вірші (1969 р.) в щоквартальнику «Поезія» (видавництво «Радянський письменник»), у «Вітрилах-70» (видавництво «Молодь»).

У середині вісімдесятих років минулого століття побачила світ перша поетична книга «Березовий відсвіт» у видавництві «Радянський письменник». На даний час видав двадцять дві поетичні й прозові книги.

Добірки віршів В. Миська у перекладах виходили білоруською, російською та польською мовами. Є у нього переклади з братніх слов’янських мов.

Валентин Мисько нагороджений Грамотою Національної спілки письменників України за вагомий вклад в українську літературу, активну участь у громадській діяльності, у відродженні культури і духовності рідного народу. Лауреат обласної премії імені Михайла Клименка (2013 р.).

Помер 24 квітня 2014 року.

ДУША

В глибині душі,
Де козацький дух,
І борвій-рушій
Й досі ще не вщух
На краєчку серця,
Що взялось вогнем,
Возноситься в серці
І здіймає щем,
Де могуть із болю
Плине в далечінь,
Де в бентезі воля
Зморена, мов кінь.
І душі прозріння
В передзвоні днів,
Де святе насіння
Вибухне під спів
Річки в очереті,
Що цвіте сухим;
Дівчина в береті
З дубчиком одним,
Що зорить за плином
Між похилих верб.
І рече калина
Про чумацький степ.
Зболеність душі
В чистоті своїй
В серця на межі
В доброті незлій…
І тече життя
Між ялин й осик
В вічне маяття,
В нескінченний крик
Сосен, вільх, ялин,
Де зблиски сокир,
Де поліський плин
Мчить, немов огир.
Не рветься вервечка
В святій маячні.
І душа скраєчку
У цій течії.
* * *
Не бий в литаври,
 коли кволо
Світ свої милиці гойда.
І, зупинившися із болем,
Розв’язує торбину, де біда
Ховається од злого ока,
Щоб залишитись в самоті…
І нависа Чорнобильська
 морока
З святим ягням у німоті.

ВІЧНЕ БАГАТТЯ

Перейшов я рубіж заборонений,
Де вождизму чаділа брехня.
І мій батько лежав замордований
На підводі концтабірній без коня.
За межею тією і досі,
Де і дріт, кулемет і наган,
Де приречені в долі не просять,
Щоб зламала для них ятаган.
Раз ти став журавлем на припоні,
То настане й твоя нагла смерть.
Не іржуть у лугах твої коні,
Все летить по траві шкереберть.
Ти у відчай ніколи не падай,
Бо сопілка твоя усіх нас
Порятує у співах від падла,
Що у ямі закопує час.
Що й казати!
 На світі проворнім
Не втечеш од людського гріха.
І затрубить тобі на валторні
В позолоті знедоля крихка.
Свою совість обплутану дротом,
Не продай за дешевий рубіж,
Бо в твоїй Україні сколоти
Вже лежать у степах під засніж.
І не менше й не більше, нівроку,
Повідміряно літ на сувій,
І залишаться батькові кроки
І твої в хмаровинні завій.
Перейду я кордон
 вже без батька,
Де у терені вітер затих,
Та палатиме вічне багаття
В родоводі нащадків моїх.

ГОЛУБИМ СВІТ

Нам не потрібен Робесп’єр
На вулицях і міст, і сіл.
Хай люд у душах має перли,
Де Божий квіт осів.
Не Робесп’єри нам потрібні,
Що у крові топили сонця схід.
Мелодії людина гідна,
Що омузичує й голубить світ.

СВІТЛА ПРЕЧИСТА

Вливається радість у душу
Від льону мого поліського.
У поле іду зворушений,
Як мамина щира пісня.
Хто тебе так приголубить,
Що мить стане вічністю.
Мама моя, сизокрила голубка,
З благословенною вірністю.
І огорне зоря нас чиста
Серед льону синього в полі.
Доля моя – світла Пречиста.
У лляній білюсінькій льолі.

ЗІГРІЄ МАТИ

Прийдешнє увижається за плаєм
І мариться воно, немов весна.
Але життю тепер існує плата,
Начеб у Бога зіронька ясна.
Буття не проклянеш зрадливо,
Оте своє, що виніс тобі час.
Йди до криниці не квапливо
І кроки спантеличені не важ.
Що є, то є. Абсурд чи бідність, -
Гойдався не в колисці золотій,
А в тій кленовій, що на виріст,
Де буднів хлюпає прибій,
А в них біда, де тая бабця,
Що клопоталась нами задарма.
Йшло горе через нас, мов трясця,
І люто шкірилась зима.
Хтось утікав в оазис духу,
Хтось пробивавсь крізь сніговій,
Перемагаючи задуху,
Утвердившись в добі своїй.
Чим дух міцніший, чим сильніший, -
Нескореність твоя, як поклик днів.
І ти стаєш мудрішим,
Стаєш незламним між огнів.
І та година, що настане,
Тебе зігріє матір’ю завжди.
Окрилюйсь волею безперестанно.
Не йди в болото.
Шляхом йди.