• Головна
  • Цинковый конфликт в Житомире набирает обороты
12:00, 10 червня 2011 р.

Цинковый конфликт в Житомире набирает обороты

Розміщена в Інтернеті загрозлива інформація про негативний вплив на довкілля «цинкового заводу», що споруджується в Житомирі коштом польських інвесторів, стривожила багатьох.

Нікому не відома громадська кампанія з гучною «патріотичною» назвою повідомила, що вона проти пуску підприємства, бо «цинк забруднює повітря». А на підтвердження наводиться тривожна конкретика:

«Вихідні гази цинкового виробництва включають 25-50% свинцю. Вихід цинку з цинкового виробництва становить 62,5-77,5 кг на тонну. Підвищений вміст цих високотоксичних інгредієнтів фіксується на кількох десятках кілометрів від території підприємства».

Вихід чи вивіз

Генеральний директор ТОВ «Полімекс-Мостосталь Україна» Олександр Ацеданський акцентує увагу на тому, що заява «патріотів» оприлюднена в Інтернеті, де на сьогодні за поширення навіть завідомо недостовірної інформації — жодної відповідальності.

— Проектна потужність заводу гарячого цинкування в Житомирі становить 50 тис. тонн оцинкованих виробів на рік, — розповідає керівник. —Якщо перемножити ці обсяги на озвучений недоброзичливцями навіть мінімальний норматив «виходу цинку», то отримаємо 3,1 тис. тонн металу, що більше його планової потреби на цинкування. Отож йдеться не про «вихід», а вивіз цинку на оцинкованих ним металоконструкціях.

Звідки взявся у поширюваній «страшилці» свинець, не зрозуміло взагалі. Найімовірніше, припускають фахівці, горе-екологи вирішили, що на суперсучасному виробництві використовуватимуться давно застарілі технології, за яких у ванні з розплавленим металом для гарячого цинкування був не лише цинк, а й свинець.

Зате згадка про останній дає змогу зі «щирим» серцем говорити про високу небезпечність нового заводу, тим часом як цинк належить до групи низькотоксичних хімічних елементів. До речі, в цьому можна наочно пересвідчитись, уважно ознайомившися з переліком компонентів косметичних засобів для жінок. У переважній більшості кремів і тіней для обличчя – окис цинку, що, однак, не шкодить здоров’ю ні самих красунь, ні поціновувачів їхньої краси.

Чи довкіллям переймаються «екологи»?

Найпарадоксальніше, що завод гарячого цинкування працюватиме насамперед на… екологію. Адже плівка із цинку надійно захищає залізні конструкції від корозії, що унеможливлює зменшення промислового навантаження на довкілля. Тут діє напрочуд простий механізм: чим довше слугує метал, тим менша потреба у його виробництві, що скорочує обсяги як добування руд та вугілля, так і роботи металургії.

Не менш важливо, що, на відміну від звичного фарбування, яке доводиться повторювати кожні два-три роки, цинкування гарантує захист від корозії щонайменше на два-три десятиріччя. Відтак знову маємо економію як коштів і людської праці, так і скорочення споживання гігантських обсягів лакофарбової продукції. А про екологічну шкідливість різноманітних розчинників, що входять до її складу, відомо не лише екологам.

До речі, завод гарячого цинкування споруджується на місці фарбувального цеху нині вже не діючого гіганта союзного значення — Житомирського заводу верстатів-автоматів. Варто нагадати, що лише робота одного цього цеху щорічно «збагачувала» атмосферу 163 тоннами (!) органічних розчинників. А загалом завод викидав у повітря 485,9 тонни шкідливих речовин, у тому числі 194,7 тонни діоксиду сірки і 90 тонн діоксиду азоту, що, однак, чомусь не викликало жодних нарікань.

То, можливо, робота цинкувального заводу завдаватиме довкіллю не меншої шкоди, ніж радянський гігант? Однак у проекті вказано, що йдеться про викид в атмосферу 25,1 тонни шкідливих речовин на рік. Причому значно безпечніших для довкілля й здоров’я людей, ніж органічні розчинники та діоксид сірки.

Палата № 6— вже у Житомирі?

Кожен з нас хотів би жити серед первозданної природи, але користуватися при цьому благами сучасної цивілізації — від телевізора та холодильника до комп’ютера й автомобіля. Та всі ми розуміємо, що потрібен розумний компроміс, бо навіть найзатятіші екологи не відмовляються від виробленої на АЕС електроенергії чи шкідливого для довкілля транспорту потужністю у понад одну «конячу силу».

Веду до того, що якби ми жили в невеличкому мікрорайоні приватної забудови, жителі якого вже звикли до абсолютної тиші на території колишнього заводу-гіганта, нас навряд чи порадувало б повернення у його цехи життя. Втім, кожен з нас змушений щодня миритися з певними незручностями заради свого власного і суспільного блага. Тож якщо в «Полімекс-Мостосталі» є проведений фахівцями Інституту гігієни та медичної екології ім. О. Марзєєва АМН України «Висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи», що вплив цинкувального заводу на довкілля «відповідає вимогам діючого санітарного законодавства», то який сенс, як стверджує китайська мудрість, «шукати в темній кімнаті кота, якого там немає»?

Однак не даремно місцеві «патріоти» називають «цинкувальний» завод «цинковим», що за всієї подібності назв аж ніяк не тотожні поняття. А у врученому днями Почесному консулу Республіки Польща зверненні вже громадської кампанії «Дихай вільно без цинку» стверджується, що «роботи здійснюються з порушенням санітарних норм, які регламентують розміщення такого виробництва не ближче, ніж за 300 метрів до житлового сектора, в той час як наразі відстань становить не більше 50 метрів».

Та насправді Державними санітарними правилами (ДСП № 173-96, додаток № 4) санітарно-захисна зона (СЗЗ) у 300 метрів передбачена для включених до ІІІ класу небезпеки підприємств ГАЛЬВАНІЧНОГО цинкування. Тоді як споруджуваний у Житомирі завод, за висновками державної санітарно-епідеміологічної експертизи, належить до «виробництв ІV класу небезпеки з нормативною СЗЗ розміром 100 м, що у даному випадку дотримується». Адже від виробничих будівель до найближчого індивідуального житлового будинку — 110 метрів, а до решти — ще більше.

Радує лише те, що Почесний консул Республіки Польща в Житомирі — наш співвітчизник, бо вже перші слова врученого йому документа — «Виражаючи волю жителів міста Житомира, Громадська кампанія «Дихай вільно без цинку» звертається до Вас з вимогою» — можуть викликати дипломатичний скандал. Процитована фраза не лише, м’яко кажучи, не тактовна, а й викликає асоціації зі святими для кожного українця Декларацією про державний суверенітет України та Конституцією. От лише депутатів, які, «виражаючи волю народу України», ухвалювали згадані документи, уповноважили на це виборці, а от звідки у громадської кампанії «Дихай вільно» право «виражати волю жителів міста Житомира» — загадка. Тим більше, що і обласна, й міська влада (з переважною більшістю депутатів відповідних рад включно) — за втілення вигідного інвестиційного проекту.

Позиція повноважних представників місцевих громад зрозуміла і виважена, бо йдеться як про сотні нових робочих місць і солідні та стабільні надходження до бюджетів усіх рівнів, так і гарантування належного рівня екологічної безпеки. Завдяки комплексу природозахисних заходів, вміст хлориду цинку в районі найближчої житлової забудови не перевищуватиме 0,1 частки гранично допустимої концентрації.

Джерело зла — у трамвайній лінії?

Результати досліджень російських екологів засвідчили, що забрудненість грунту цинком біля трамвайних і залізничних ліній у 14 разів перевищує фонові рівні, а біля пожвавлених автодоріг — втричі вища за чинний у сусідній країні граничний норматив. Пояснюється це тим, що цинк входить до складу моторних масел і використовується замість високотоксичного кадмію при вулканізації гуми у виробництві автошин. Тож чи не логічніше борцям проти цинку виступити проти нового зла? От лише не складно спрогнозувати реакцію на таку «ініціативу» житомирян. Як і побачити різницю між тими, хто дійсно вболіває за довкілля, і тими, для кого екологічна тема — лише засіб для дешевого піару.

Можливо, не варто було б звертати на них уваги, якби спекуляції на справді важливій і болючій проблемі не оберталися відчутними збитками для економіки й іміджу України, бо іноземцям важко зрозуміти, чому в нашій країні не вірять своїм державним експертам та інституціям. Як пояснити інвестору, який отримав усі передбачені законом дозволи і погодження, чому йому слід зновому доводити, що він не верблюд? Утім, найбільше в цій конкретній історії Олександра Ацеданського образило те, що у врученому консулу зверненні стверджується: «Будівництво об’єкта здійснюють громадяни Республіки Польща».

— Насправді серед кількох сотень будівельників, субпідрядників і ядра управлінського апарату майбутнього заводу лише я один — громадянин Польщі. Та й то мій рід походить з України, чим я пишаюся, — з гіркотою говорить керівник підприємства. — Нинішній будівельний майданчик нам порекомендувала ваша міська влада. То хто тоді вам ворог — ми чи ви самі, якщо у вас проти того, щоб збудований за польські кошти завод працював на благо України?

Відповіді на це нібито просте запитання у мене особисто немає…

Віктор ШПАК, Газета "Урядовий кур'єр"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Останні новини
Оголошення
live comments feed...