Михайлівська у центрі Житомира віднедавна нагадує місце зібрання скриньколюдей

Пішохідна вулиця Михайлівська у центрі Житомира віднедавна нагадує місце зібрання скриньколюдей. Колись Кобо Абе писав про “людину-коробку” чи “людину-скриньку”, яка жила у картонному ящику. Японський автор вкладає особливий символізм в опис особи, яка переживає трагедію відчуження.

Саме таке відчуження і спровокували діячі із скриньками для збору коштів на різні потреби. Хтось закликає підтримати онкохворих дітей, а хтось – армію чи поранених військових. Читаю коментар лікаря: обурюється, що вперше бачить фото стражденної малечі, яка буцімто лікується у його відділенні. А щодо воєнної тематики, годі говорити: шахраїв плодиться з кожним днем дедалі більше.

Я не довіряю скринькам: віддаю перевагу особистим контактам. Цільова і пряма допомога – перерахунок на чиюсь банківську картку. Тому цьогоріч на фестивалі “Бандерштат: Перезавантаження” у Луцьку відмовилися від скриньок, а зібрані кошти безпосередньо підуть на рахунки поранених бійців. 2,5 тис грн, зокрема, скерують на лікування житомирського солдата Юрія Весельського. Оргкомітет патріотичного фестивалю працює відкрито і тому зацікавлений, аби преса не лише писала, а й контролювала обіг коштів.

У Житомирі пам’ятаю позитивний приклад, коли над душами волонтерів стояли журналісти і слідкували за правильним підрахунком грошей. На День молоді активісти Фонду громади Житомира ходили у спеціальних маніжках і маркованими скриньками. Але “малину перебили” активісти інших організацій, про які ніколи ніхто не чув. Не будемо вдаватися у подробиці, що серед них можуть бути бажаючі дійсно допомогти, а дехто відверто маніпулює благодійністю. Ніхто не дасть стовідсоткової гарантії, чи підуть ці кошти саме на підтримку, а не будуть поцуплені. Мимохіть може з’явитися спокуса стати пацюком і бодай краєчок заникати у власну кишеню.

У зв’язку з пошестю скриньколюдей до Житомирської міської ради звернулися громадські діячі, аби врешті навести лад і впорядкувати цей вид благодійності.

Днями шпацирую по Михайлівській і застаю картину: спочатку хлопчаки зазирають в очі з проханням поповнити їхню скриньку, а за кілька кроків лаються і порпаються в чужій білизні, щоб про це усі чули.