Не перевелись таки ковалі на нашій землі. Фото

Залізо та вогонь – це ті речі, які здавна були відомі українцям. В той же час таємниці ковальства, як і будь-якого іншого ремесла, не залишали байдужим будь-кого. Технологія обробки заліза методом гарячої ковки була відома на землях сучасної України ще задовго до початку нашої ери.

Житомирщина у цьому випадку не була виключенням. Зокрема, краєзнавці стоянки наших предків поблизу Бердичева пояснюють саме значними покладами болотяних руд. Що цікаво, даний вид руд легко піддавався обробці найпримітивнішими способами. У горні вже при температурі 700-800 градусів вона перетворювалася на густу залізну масу (крицю). Цю масу із залишками шлаку та окалини знову обпалювали і перековували. Процес відбувався, доки залізо не очищалося та не набувало необхідних властивостей. Отже, чи не кожний селянин міг добувати собі матеріал для виготовлення сокири, заступа чи цвяхів. Оскільки справа це достатньо важка та потребує неабияких знань, металургія дуже рано відокремилася в окремий рід занять.

Сьогодні ковальство є доволі популярним, але рідкісним ремеслом. В Україні, особливо на заході, проводяться різноманітні заходи з популяризації ковальства, напр. у Івано-Франківську міжнародне «Свято ковалів», а у Львові - Всеукраїнський фестиваль Залізний Лев.

Якось у виданні «Ковальська майстерня» надрукували, що на Житомирщині нема ковалів. На щастя для Житомирщини цю статтю прочитала Наталія Іванова. Обуренню та здивуванню її не було меж, адже в нас на кожному кроці видно роботи майстрів заліза та вогню. Вона сіла у власну автівку і витратила вісім місяців життя, щоб знайти тих, кого начебто не було. Як наслідок, сьогодні Наталія Іванова - секретар Житомирської обласної громадської організації «Спілка ковалів Замкова гора«.

Організатори Спілки – пані Наталія та Анатолій Вишнівський в якості гостей відвідали 12 Фестиваль «Паркових фігур» у Донецьку. Там вони мали змогу познайомитись та вивчати досвід відомих у світі донецьких ковалів.

А наприкінці 2010 року команда ковалів Житомирщини побувала на одному з найбільших галузевих фестивалі «Залізний лев» у Львові. Причому узявши участь у конкурсі «Дзеркало душі», за ковану маску «Мавка Полісся» увійшли в п’ятірку кращих. Продемонструвавши високу майстерність представники нашої області щодня доводять, що ковальська справа жила й буде жити на нашій землі. На сьогодні спілка об’єднала як великі кузні, так і окремих майстрів. Серед них Сергій Боженко (Радомишль), Віктор Баранніков (Новоград-Волинський), Аліса Петросюк-Дідковська (Бердичів), Василій Соловей (смт Озерне), Кур’ята Олександр (Житомир).

А зовсім нещодавно, у Житомирі відбувся Другий Всеукраїнський фестиваль ковальського мистецтва. У ньому взяли участь майстри з усієї України. Серед них, відомі ковалі з Києва (Сергій Фірсов), Львова (Святослав Лев), Донецька (Віктор Міхальов). Зокрема, під час триденного фестивалю своє мистецтво продемонстрували представники творчої династії ковалів Артем Вольський та Олексій Криворученко. Головним дійством стала робота на спільним проектом — виготовлення ковалями залізної декоративної композиції «Як ковалі щастя кували», яку передано у подарунок Житомиру. Також ковалі проводили для бажаючих майстер-класи. Фестиваль відвідало кілька тисяч жителів Житомирщини.

Ентузіазм та запал активістів настільки великий, що діяльністю спілки почали цікавитися навіть чиновники. Зокрема, самобутнім мистецтвом ковалів зацікавився й мер Житомира Володимир Дебой. Це й не дивно, адже краса зроблених руками майстрів виробів просто неймовірна. Чого коштують лише справжні карети, які виготовляє умілець з Озерного!

Про те, як виникла ідея створити спілку ковалів, як влада реагує на ініціативу, які перспективи розвитку та чим визначний Бердичів у ковальській справі читайте інтерв’ю з Наталією Івановою у наступному номері.